З початку лютого в Херсоні відкрився притулок для бездомних. Цей Центр, попри потребу у капітальному ремонті, вже надав прихисток п’ятьом людям.
Серед офісів та недобудов вулиці Сенявіна видніється ганок ще зовсім нової суспільно важливої організації – Херсонського обласного Центру реінтеграції бездомних та звільнених осіб «Надія».
Херсонська обласна рада виділила приміщення для притулку наприкінці грудня минулого року. Цього рішення співзасновники Центру домагалися шість років.
"Скільки років годуємо безхатьків, стільки й просимо виділити приміщення, - розповів директор Центру Валентин Лапицький. - Нам завжди відмовляли. Казали, що у міста просто немає жодного приміщення, яке вони могли б надати. Потім запропонували приміщення на першому поверсі багатоповерхівки, але звідти нас вигнали місцеві мешканці. Вони почали бойкот, коли ми спробували там нагодувати людей".
На цей раз приміщення виділили в офісному районі. Раніше в тій будівлі було училище. Житлові кімнати розташовані на другому поверсі, тож до них ведуть круті дерев’яні сходинки. Але навіть у цьому бачиться певна символічне - під променями сонця вони виглядають як дорога у краще життя. Крім того, на першому поверсі є окрема ванна кімната і так звана «карантинна». Сюди зможуть потрапити усі. Однак, щоб жити на другому поверсі та отримувати увесь спектр допомоги від Центру, потрібно виконати певні вимоги.
"Жити у Центрі будуть люди, які пройшли медичний огляд, мають актуальну флюорографію, що б ми були певні – всі здорові, - каже співзасновниця Центру Римма Бараненко. - Також обов’язкове правило – не вживати алкоголю та наркотичних речовин. Звісно, якщо людина напідпитку, ми можемо пустити її переночувати у «карантинну» кімнату, що б вона не змерзла на вулиці. Але жити залежним у притулку не дозволяємо".
На 4 грудня у Центрі вже проживає п’ять безхатченків, вони розташувалися у маленьких трохи теплих кімнатах. Кожен з цих чоловіків має свою історію. Так, наприклад, один з мешканців притулку мав родину, працював за кордоном. Але «підсів» на героїн. І через два роки залишився на вулиці – дружина не витримала та покинула його, родичі теж відмовилися від нього, перестали спілкуватися. Коли чоловік дізнався про створення Центру, відразу прийшов та звернуся за допомогою.
Ще одного мешканця Центру, Павла, депортували з іншої країни. Тут, у Херсоні, у нього немає ні родичів, ні знайомих. І його спосіб життя швидко залишив хлопця без грошей та даху над головою.
За словами директора Центру пана Валентина, більшість безхатченків потрапили на вулиці через шкідливі звички. А коли люди приходять до тями, поруч вже немає близьких.
Найстаршого мешканця притулку, Володимира, покинула жінка та залишила без грошей. Через неспроможність сплачувати за орендоване житло він ночував на вулицях Херсона.
Є і ті, хто потребує притулку лише тимчасово. До цієї категорії в першу чергу відносяться переселенці. Нещодавно у Центрі протягом тижня жив хлопець з Донецька, у якого вкрали документи. За цей час він встиг знайти роботу та підтвердити своє ім’я, щоб отримати новий паспорт.
А Римма Бараненко, яка за спеціальністю психолог, планує проводити для бездомних консультації. Також у планах Центру - звернутися з пропозицією співпраці до організацій, які вже зараз допомагають безхатькам відновлювати документи.
"Займатися допомогою безхатькам я почала, коли побачила у соцмережах пост про одного з них, Володимира, - розповіла Римма Бараненко. - В нього ноги були просто в жахливому стані, тоді йому допомагали дві волонтерки. Я вирішила розповісти про цей випадок, знайти кошти на лікування. Володимир тоді у лікарні казав: «Дівчата, а навіщо ви мене рятуєте? Воно вам треба?». Тобто, він взагалі не мав надії. Зараз цей чоловік перебуває в таких же умовах, на вулиці. І ми довго не мали можливості надати хоч якесь місце для життя".
Засновники Центру додають, що на Херсонщини дуже багато людей, які живуть на вулицях. Багато з них залишилися без житла не з власної вини. І є люди, які бажають повернутися до нормального життя, але не знають як.
На жаль, наразі коштів на ремонт та утримання притулку немає. Фінансування (а це мільйон сімдесят тисяч гривень на рік) на ці потреби обладміністрація вже запланувала, але ще не виділила. Для того, щоб отримати ці кошти, Центру потрібно підготувати багато документів. Реальна допомога переважно надходить від звичайних небайдужих людей – хтось переказує кошти, хтось приносить потрібні речі, посуд, меблі.
Інформацію про благодійні внески можна відстежити в Фейсбук на сторінці Центру.
Римма та Володимир показують кімнати – як житлові приміщення, так і майбутня їдальня не мають опалення, крізь дах на стару підлогу капає, вікна теж не кращі. Опалення нема, про його підключення поки ще не йде мова.
"Ми живемо надією. Коли зроблять дах, можна буде починати виконувати оздоблювальні роботи. Наразі люди питають, що нам потрібно – привозять меблі, а їх ставити навіть ніде, бо в таких умовах вони зіпсуються до повноцінного відкриття Центру", - каже Римма Бараненко.
Наразі умовами притулку може бути задоволена тільки Ночка, чорненьке кошеня, його засновники Центру знайшли на дереві. Кішка, наче головний «директор» закладу, йде назустріч - з’ясовувати, хто ж прийшов у гості, починає тертися об ноги усіх присутніх та взагалі поводить себе як вдома.
Можливо, у найближчий час «Надія» стане домом не лише тільки для Ночки, а й для багатьох людей, але коли саме це станеться – питання відкрите.
P.S. Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.
Джерело – Вгору
