Цей музей - таки особливий. Коли його створювали у 2004 році, приватних музеїв сучасного мистецтва в Україні ще не було
Якщо поцікавитися, коли в Україні з’явився перший музей сучасного мистецтва, то переважно трапляється інформація про відкритий у 2005 році приватний Музей сучасного мистецтва (він працює і нині на Подолі). І мало хто знає, що херсонський Музей сучасного мистецтва створений ще раніше. Звісно, сьогодні музеєм важко здивувати, проте цей — таки особливий. Отже, коли його створювали у 2004 році, подібних музеїв сучасного мистецтва в Україні (принаймні, так стверджують його засновники) не було. Він приватний, розташувався у звичайній квартирі незвичайного будинку й пов’язує двох відомих не лише в Україні художників нинішнього століття.
КВАРТИРА №8 У БУДИНКУ ХУДОЖНИКІВ
Це музей приватний і як його ще називають інколи, «камерний», він розмістився у квартирі херсонського художника В'ячеслава Машницького, у Будинку художників у центрі міста, на проспекті Ушакова, 51.
В'ячеслав Машницький зустрічає мене біля будинку: двір як двір, хіба що тут стоїть скульптура. Це «Плавчиня» – робота скульптора Юрія Шапка, її перевезли з території, де вона пропадала. Тепер плавчиня прикрашає двір, сюди заходять поселфитися херсонці.
Історія цього відомого в місті п’ятиповерхового будинку така: споруджений він був у 1964 році, на кошти художників, тут 24 квартири, перший і п’ятий поверхи - майстерні художників, на інших – житло. Саме в одній із цих квартир і працює музей.
Піднімаємося сходами у квартиру №8 на третьому поверсі. На дверях - ніяких табличок.
«Я виріс тут зі сестрою, у цій квартирі. Будинок з’явився так: Спілка художників замовила будівництво. Мій батько як художник отримав тут квартиру (Валерій Машницький, заслужений художник України, – авт.), а дідусь як підрядник - будував», - згадує Машницький.
Якщо Валерій Машницький був представником реалізму, то В’ячеслава називають художником сучасного арту. Як пишуть про нього, “український художник, відео-художник, автор об'єктів та інсталяцій”.
Повернувшись у «нульових» після смерті батьків у Херсон (після 27 років, проведених в Одесі, Москві, Києві, Кишиневі), В’ячеслав Машницький поселився у квартирі, яка дісталася йому у спадок. Історія Музею починається зі створення некомерційного об'єднання «СС/02» («Галерея Союз Спадкоємців/02»). Пізніше журналістам В’ячеслав Машницький розповідав: подумав про те, що у Будинку художників має бути галерея. Перша виставка – це розписані разом із другом дитинства Ігорем Платоновим стіни. На новий проєкт відгукнулася молодь, запропонували свої роботи і два роки тут виставляли місцевих митців. Зібрали гарну колекцію з робіт, які дарували молоді художники - так галерея перетворилася у Музей сучасного мистецтва.
«Займаємося Contemporary art - актуальним мистецтвом, що цікавого у Херсоні, для Херсона», - каже його директор.
Офіційне відкриття музею було 5 березня 2004 року – виставкою «Колекція». Свої роботи показали тоді два десятки українських авторів, що працювали у різних напрямках. Знайомства з новими тенденціями, іменами, і все - у домашній невимушеній обстановці - справді це було музейною революцією для Херсона. Музей приваблює молодих поетів, художників і музикантів.
Тут проводяться виставки, перформенси, презентації авторських проектів митців із різних регіонів України, а ще - конференції, благодійні акції, музичні вечори. Як кажуть організатори, кількість таких заходів наближається до сотні.
В'ячеслав Машницький
З цьогорічних, наприклад - «Глибокосоння» — проєкт молодої одеської художниці Ганни Ануфрієвої, «Чистописання» – презентація артбука херсонця Миколи Гоманюка.
Музей має своїх шанувальників, які залишають відгуки у соцмережах, зазначаючи, що це важлива точка на культурній карті Херсона, пишуть про незвичайний формат, про те, що це музей, де ти не в музеї, а в гостях, що він ламає стереотипи, що на цій арт-платформі можна подивитися, подискутувати, подумати і творити про те, що турбує, вражає, про сучасні проблеми; пишуть що музей зберігає локальне колоритне мистецтво.
«У нас функції - обмін досвідом художників, не лише херсонських, але й з інших міст, робимо кураторські проєкти на «злобу дня». Почалася війна у 2014 році, у нас виник проєкт «Критичні дні». Коли є гарний проєкт художник може показати свої роботи і розкритися», - розповідає директор приватного музею.
Є у музею логотип – яскравий слід від дитячої ніжки та фігури двох амурів з історичної будівлі Херсона – колишнього готелю «Європейський». До слова, ця будівля була споруджена у 1915 році за проєктом архітектора Давида Бунцельмана і привертає увагу оригінальним куполом і якраз отими грайливими фігурами амурів. Трактувати дитячий слід можна по-різному: це і дитячий погляд на мистецтво, і слід у мистецтві, і зв'язок музею з минулим Херсона, і спадщина, яку потрібно берегти.
ЗІРКИ І ВТРАТИ: ПОЛІНА РАЙКО ТА СТАС ВОЛЯЗЛОВСЬКИЙ
Двокімнатна «хрущовка» з кухонькою, а точніше, - велика кімната в ній - це і є, власне, музей. Маленька спальня - у глибині з картинами на стіні. Господар дозволяє мені сфотографувати тут роботи, серед них - і картина відомої народної художниці Поліни Райко.
З Поліною Райко – художницею, яка у сімдесят років почала малювати наїв на стінах, стелі, дверях власного будинку, на паркані у дворі, цей музей і В'ячеслав Машницький пов’язані безпосередньо. Машницький не лише спілкувався з художницею, підтримував її, а й після смерті Поліни Райко у 2004 році рятував її творчу спадщину від знищення. Так у галереї «СС/02», до речі, з’явилася частина розмальованого Райко паркану, що стала експонатом музею – паркан розкидав по городу вітер, його хотіли спалити, коли приїхав Машницький і викупив. Ще збереглися розписані металеві плитки, що кріпляться на мармур могильного пам’ятника – звідкись у неї вони були, то й розмальовувала їх квітами.
А ще Машницький сприяв тому, щоб родина благодійників із Канади викупила будинок Райко, який міг бути назавжди втрачений, а в 2005 році заснував благодійний фонд ім. Поліни Райко. Тоді ж Музей сучасного мистецтва став одним із проєктів фонду.
Ми познайомилися з Машницьким улітку, коли я готувала матеріал про Поліну Райко, тоді він, дізнавшись, що я знову збираюсь в Олешки, сказав, що тепер там комфортніше відвідувачам, тільки-но звідти повернувся – стіл зробили, лавки, туалет у дворі поставили.
Працює сайт, присвячений Райко, де, власне, Машницький розповідає про всі проєкти Музею, збирає кошти для підтримки будинку народної художниці.
Поліна Райко - це жінка, що вже у поважному віці почала малювати наїв. Але вона на диво гармонійно вписується у товариство набагато молодших за віком творчих людей, об’єднаних Музеєм сучасного мистецтва, які працюють у різних напрямках актуального мистецтва. Серед них був і один з найбільш відомих, успішних і “дорогих” сучасних херсонських художників Стас Волязловський. Вікіпедія називає його художником, перформером, співаком, автором об’єктів із текстилю та відеороликів, що писав у стилі «шансон-арт».
Вони познайомились, як тільки Машницький повернувся у Херсон і вже у 2004 році в Музеї організували виставку Волязловського. Потім було десятиліття успішної кар’єри цього художника, а 8 січня 2018 року Волязловський трагічно пішов із життя у віці 46 років. У жовтні 2019 року в Музеї організували виставку, присвячену творчості Волязловського - «ORIGINALS», її куратором став ще один відомий херсонський митець Семен Храмцов.
Як пишуть критики, Стас Волязловський переріс як митець кордони, його неможливо влаштувати в концепт «художника для всіх», а його творчу спадщину не треба висмикнути з херсонського контексту. Нині його роботи є у картинних галереях і приватних колекціях в Україні і за кордоном. А у Херсоні переймаються тим, як повернути цю творчу спадщину додому.
Сьогодні в Музеї сучасного мистецтва експозиція присвячена моїй колезі – херсонському журналісту, артритику Юлії Манукян (Аліса Готт). На стінах і навіть на підлозі роздруківки її публікацій.
«Ця виставка присвячена ювілею Юлії Манукян - вона вийшла з херсонської журналістики і гарні позиції посідає саме в арткритиці. Виставлені тут публікації з порталу «Соус». Її роботи актуальні, бо нам не вистачає зараз критики в сучасному мистецтві - всі один одного знають, люблять, хвалять», - розповідає директор Музею сучасного мистецтва. Можливо, для традиційного відвідувача «класичного» музею публікації на стінах – то був би незрозумілий виклик. А в цьому така експозиція природна і доречна.
Безумовно, на базі цього музею потрібно розвиватися, хоча формат квартири лишається. Але необхідні додаткові площі, щоб експозиції змогли побачити більше людей, потрібна відповідна структура, каже В'ячеслав Машницький. Наразі гостей приймає він один, щоб відвідати музей, треба попередньо домовлятися – зателефонувати. Та й фонд музею уже достатньо серйозний – є що показати. Колекція музею - сотні робіт художників зі всієї України, її треба поповнювати, потрібно вже сховище. «Та й люди просять – тіснувато у нас тут, по 120 чоловік приймати під час експозицій», - розповідає Машницький.
Херсону потрібен Музей сучасного мистецтва, зазначив у листопаді під час паблік-току в Херсоні директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд. Наразі є громадська ініціатива, Ройтбурд сказав тоді, що він особисто знає художників Машницького та Храмцова, захоплювався Волязловським, у захваті від Райко.
«Звичайно, я радо буду сприяти тому, щоб у Херсоні з’явився музей сучасного мистецтва… Якщо моя порада буде потрібна, я завжди готовий підтримати. Тим більше, що у місті є прекрасні художники, мої старі друзі», - зазначив Ройтбурд. Що це буде за новий формат і чи буде взагалі – про конкретні реальні плани ще не йдеться.
Наразі ж музей працює, як і раніше, залишаючи свій слід в історії регіону та його культурному житті. Бо проєкти музею не обмежуються стінами кімнати у Будинку художників, незважаючи навіть на обмежені метри квадратні цієї «хрущовки».
Джерело – Вгору
