Сергій Сивохо з жовтня 2019 року працює радником секретаря РНБО з питань реінтеграції та відновлення Донбасу. До призначення на цю посаду він був відомий як популярний український шоумен, телеведучий, актор і співак, у минулому – гравець КВК, а також продюсер ТОВ «Квартал 95».
У своєму короткому автобіографічному тексті на Facebook він пише, що народився у Донецьку 8 лютого 1969 року, любить навчатися новому, бо закінчив два виші: Донецький інститут підприємництва (Менеджмент організацій) і Донецький національний технічний університет (Металургійний факультет).
Навчаючись у політехнічному виші, відразу потрапив в КВК, а вже після, завдяки ньому – прийшов на телебачення. Як ведучий, автор, редактор і продюсер працював з ТВ-каналами «1+1», «Інтер», «Україна», ICTV та іншими.
«Зробив чимало ТВ-програм, серед яких є і ваші улюблені, сподіваюся. Все життя поруч зі мною – моя дружина Тетяна, і останні 18 років – син Сава. Вони – моя найбільша підтримка, мій тил, моя надія», – написав він на своїй сторінці. І додав, що журналісти звикли називати його «шоуменом» і «коміком», хоча насамперед він – медіаменеджер, продюсер і організатор.
«Людина, яка проклала свій шлях самостійно, без зв'язків і грошей – тільки завдяки тому, що я дуже люблю справу, якою займаюся і багато працюю», – так він написав про себе.
- Сергію, сьогодні ви радник секретаря РНБО. Наскільки очікуваним було для вас це призначення? Чи довго з вами узгоджували? Що вас спонукало погодитися зайняти цю посаду?
- Призначення на посаду радника секретаря РНБО — це, скоріше, форма. Зручна форма для реалізації гуманітарної політики та відновлення Донбасу. До РНБО входять усі ключові фігури — президент, міністр оборони, прем'єр-міністр, голова СБУ. Це колегіальний орган, куди стікається вся інформація, і на її основі можна робити висновки і просувати інтереси миру на Донбасі.
- На своїй сторінці у Facebook ви вказали три напрями своєї роботи. Крім роботи «в полях», ви намітили створення національної платформи примирення та єдності. Поясніть, будь ласка, детальніше, що маєте на увазі під цим. Також цікавить питання організації узгодженого процесу роботи усіх гілок влади. Чи є у вас прямі контакти з президентом, парламентом, Кабміном?
- Реінтеграція — складний і болісний процес. Це не один день. І не два. Моя команда буде вирішувати цілий комплекс проблем. Ми будемо говорити з людьми мовою спорту, культури та бізнесу. Це щодо культурного відновлення.
Ще одне дуже важливе завдання — практична допомога людям, які живуть в сірій та червоній зонах. Найчастіше – це відновлення пошкодженого житла, а також різні побутові потреби.
Багато роботи – зі зміною законодавчої бази щодо перетину КПВВ, особливо дітей до 14 років. І цей процес уже пішов. Ми тісно працюємо з експертами-міжнародниками і МінТОТом, щоб полегшити людям процес перетину КПВВ. Але, крім цього, необхідно терміново облаштувати самі пропускні пункти — оснастити їх комфортними залами очікування з обігрівом в зимовий період, медичними аптечками, зрештою – нормальними туалетами.
Друге — участь у координації роботи усіх гілок влади. Це те, про що я вже казав раніше — РНБО дає можливість акумулювати сили різних гілок влади для досягнення наших спільних цілей з реінтеграції та відновлення Донбасу.
І третє, наша команда вже працює над створенням Національної платформи примирення та єдності. Ми залучаємо міжнародних фахівців-практиків щодо вирішення військових конфліктів, аналізуємо досвід Ірландії, Боснії та інших країн. Так легше знайти найбільш правильні і вже перевірені варіанти вирішення конфліктів – і накласти цей досвід на наші ситуацію, ментальність і сприйняття.
- Сергію, яким ви сьогодні бачите ставлення до жителів Донбасу – як на окупованих, так і на контрольованих Україною територіях? Що треба змінювати? Чого сьогодні треба добиватися, у тому числі на законодавчому рівні, на рівні інформаційного супроводу?
- Це найскладніше для мене питання, тому що найболючіше, мабуть. За останні п'ять років стільки всього було сказано і не сказано, зроблено не так або, в принципі, не зроблено, що настав час виправляти помилки, вибачати та просити вибачення. І, звичайно, настав час розмовляти з людьми, які живуть на підконтрольних територіях. Це наші люди, вони громадяни України – і ми маємо навчитися їх слухати і переконувати. Нам є що їм сказати.
Але спочатку ми маємо змінити «понятійний апарат», сформований пропагандою за п'ять років, змінити риторику і перестати використовувати штампи — «свої-чужі», «сєпари-укри». Навіть на словах ми маємо не розпалювати війну, а заліковувати рани. Ми хочемо і будемо шукати спільні інтереси і точки дотику, а реалізовувати це будемо через інформаційну політику і культурне зближення. Вже скоро ви самі побачите – про які проєкти я кажу.
І повторю, що паралельно необхідно гармонізувати роботу з переселенцями, спростити процедури проходження КПВВ, виплатити пенсії жителям непідконтрольних територій та вирішити ще безліч важливих питань.
Найголовніше – це бажання повернути не тільки території, але і людей. Хоча у цих людей часто інші цінності, і на багато речей вони дивляться по-іншому, але це наші люди! Моя думка — тільки так ми зможемо повернути Донбас і людей, які проживають на підконтрольних територіях.
- Чи знайомі вам проблеми переселенців?
- Я сам переселенець. І ви ж розумієте: я все своє життя до 2014 року прожив у Донецьку, тому в мене багато родичів і друзів з Донбасу, які тепер живуть у Києві та інших українських містах. Багато хто за 5 років зміг почати все з чистого аркуша і, так сказати, побудувати своє життя заново. У інших — виходить не так добре. У планах МінТОТ – зібрати нові статистичні дані про кількість і потреби переселенців — потрібно розуміти, передусім, скільки внутрішньо переміщених людей живе в Україні. Це можна перевірити тільки за довідками ВПО, але насправді не кожен з тих, хто виїхав, навіть робить таку довідку. Тому реальна картина відрізняється. Найгостріша потреба більшості переселенців — житло. Вони його втратили там не зі своєї вини. І я вважаю, треба розробити процедуру повної або хоча б часткової компенсації втраченого житла. Тоді і потреба в довідках ВПО сама собою відпаде. Люди зможуть нормально оформляти дітей в школи і дитячі садки, і реалізовувати багато інших побутових потреб безперешкодно.
- Чи знайомі вам проблеми тих, хто змушений залишатися на окупованій території? Чи є хтось з ваших знайомих або родичів, які сьогодні змушені проживати на території фейкових республік?
- Звичайно, деякі родичі та знайомі залишилися там. Не у всіх була можливість виїхати. Насамперед фінансова або за станом здоров'я. Та й все ж думали — це тимчасово. І ті, хто їхали від обстрілу до Бердянська на місяць-другий, і ті, хто просився до родичів на якийсь час. Але, як зазвичай, – немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. З особистих джерел, від родичів та друзів своєї команди (вони ж теж майже усі переселенці і вихідці з Донбасу) знаю, що люди, які живуть на непідконтрольній території, так само, як і ми, втомилися від війни. Вони, напевно, набагато більше від неї втомилися. Всі хочуть миру. Багато хто сидить без роботи. А тим, хто зміг знайти собі справу, не вистачає на нормальне життя того, що вдається заробити там. А молодь! Їх вечори закінчуються о 23.00. Вогні великого міста згасли у 2014 році разом із першими обстрілами.
- Знаю, ви пройшли цього року передвиборчу кампанію в 49-му окрузі на Донеччині. Яким був цей досвід? Що він вам дав?
- Ви ж пам'ятаєте, що передвиборча кампанія тривала місяць. Ми намагалися організувати кожен з цих днів так, щоб влаштувати максимальна кількість зустрічей з людьми в містах і селах. Часом це було по 7-9 зустрічей на день. Я спілкувався з робітниками заводів і підприємств, зі студентами і молоддю, з пенсіонерами. Основні проблеми Донбасу — відсутність інфраструктури, дуже і дуже погані дороги, зруйновані військовою технікою, брак робочих місць, у деяких населених пунктах по кілька місяців немає води — не лише гарячої, навіть холодної води немає. Це з гострого. Роботи у нас дуже багато – якщо ми хочемо, щоб Донбас знову був розвинутим і процвітаючим регіоном!
- Бачу, що у вас в Facebook, окрім доброзичливих, багато і злих коментарів. Як реагуєте? Наскільки це вас зачіпає?
- Я публічна людина і звик до уваги людей. Раніше це, звичайно, була більш позитивна увага. І зараз в реальному житті вона такою і залишається — люди на вулицях підходять, вітаються, бажають сил і удачі. У багатьох я все ще асоціююсь з гарним настроєм. З приводу критиків, часто диванних, не засмучуюсь, це їхня думка. Дивно знаєте що, я ж тільки приступив до роботи - минуло менше трьох тижнів — і критикувати ще нема за що, як і хвалити. Тому, мені здається, коли хтось пише гидоти у коментарях – це більше говорить про низький рівень культури людини.
- Чи вірите ви у позитивний результат щодо Донбасу і для самого Донбасу, і для України?
- Вірю. Бо вірю і в Донбас, і в Україну.
- Зрозуміло, що все вищесказане передбачає велику роботу. Що дає сили і віру в кінцевий результат? Що підтримує віру?
- Команда, сім'я та друзі.
- Ви давно були у Донецьку? Коли хотіли би відвідати рідне місто?
- Я не був удома з 6 червня 2014 року. І, звичайно, дуже хочу бачити рідне місто мирним.
Джерело – Вгору