Осінь панує не тільки на херсонських вулицях — вона завітала і до театру! Прем’єра осінньої, але теплої, затишної та милої вистави-імпровізації в стилі ретро «Осінній рок-н-рол» відбулася 23-24 жовтня. Було дуже смішно і трішечки сумно.
Бо вистава — про двох уже далеко не молодих людей, які познайомилися в аматорській танцювальній студії. Про їхню самотність і тяжіння одне до одного. Про їхні зустрічі, які виглядають потішно, а часом навіть комічно. Про їхні постійні конфлікти та примирення. Про те, що місце для почуттів є в будь-якому віці. І про надію на майбутнє.
Але на сцені театру-кафе зустрілися не лише дві долі — Він (заслужений працівник культури, декан факультету культури і мистецтв Херсонського державного університету Микола Левченко) і Вона (заслужена артистка України Олександра Тарновська). Цією виставою відновлюється співпраця між театром ім. Миколи Куліша та Херсонським державним університетом. А режисером виступила киянка Тетяна Аркушенко, теж заслужена артистка України, яка презентувала глядачам свій погляд на п’єсу відомого ізраїльського драматурга Михаїла Хейфеца.
Художник-постановник Ольга Гоноболіна (заслужена художниця України) навіть за майже відсутності декорацій на самій сцені створила чудову осінню атмосферу, яка дозволяє глядачам зазирнути у справжні почуття героїв — у вікно, яке є і своєрідним переходом між їхніми оселями, і шпаринкою в їхні думки та серця. А балетмейстер Ольга Саніна домоглася того, що незграбні танцювальні рухи на початку вистави завершуються справжнім рок-н-ролом!
Загалом, вийшла весела, щира та душевна історія під супровід ретро-музики. Глядачам дуже сподобалося — і не тільки тим, кому за...
А головне — як пасує роль Олександрі Тарновській! Звісно, партнер теж нівроку, але сьогодні декілька слів про героїню.
Загалом, пані Олександра виходила на сцену не так часто, бо вона вже 20 років як завідуюча трупою театру і відчуває всю відповідальність своєї роботи. Глядачам вона відома скоріше як актриса розмовного жанру, монологи якої незмінно викликають сміх і аплодисменти на концертах та в музичних програмах. А ті, хто не так давно подорослішав, упізнають в ній чарівну фею або тітоньку Тілі-Трям із дитячих вистав, що відкрила для них світ театру. Але її саму як серйозну, талановиту актрису не так давно відкрив режисер Сергій Павлюк — після моновистави «Монолог актриси» про Олександру Тарновську заговорили. Та й сама вона зізнається: «Павлюк реанімував мене, летаргічниий сон закінчився».
Уже після прем’єри Олександра Тарновська розповіла, як майже рік «Осінній рок-н-рол» складався з маленьких пазликів. Як запросила Тетяну Аркушенко на моновиставу «Монолог актриси» в Києві в університеті Поплавського, як почула від неї: «Цікава робота, я б з тобою попрацювала», як почав відновлюватися проект з ХДУ, як шукали п’єсу, навіть про труднощі перекладу (оригінальна назва «Rocr-n-roll на закате» не дуже вдало перекладається українською, тож разом із автором добирали гідний варіант — текст п’єси хоч і залишився російським, але афіша ж українська!), як Микола Левченко перед прем’єрою на 10 днів залишив свої деканські справи, пішов у відпустку і присвятив себе репетиціям, як у роботі допомагали непридумані історії і навіть автобіографічні моменти. А ще про те, що присвячує виставу всім-всім режисерам, з якими вона працювала. І що дуже любить херсонських глядачів, які вважають наш театр і наших акторів найкращими.
А наостанок — кілька питань до нашої гості, режисерки Тетяни Аркушенко.
-Пані Тетяно, чим вас зацікавив цей матеріал?
- Тому що тема така, яка хвилює людей сьогодні — чому ні? Не все ж про війну, морок і страх - людям треба давати якусь надію, що навіть в якомусь віці ви можете закохуватися, можете чогось хотіти, щось згадувати. Якось жити треба сьогодні — незважаючи на те, що іноді й не хочеться жити, але треба. Треба оптимізму трошки - мені так здається. Трохи люди «перегрузилися» в мистецтві цими страшними темами. Може, з цього і виникла така ідея.
- Це Ваша перша перша робота в нашому театрі?
- З херсонським театром — перша. А в Києві мої вистави ідуть: «Скляний звіринець» Теннесі Вільямса, зараз вийшла прем’єра в театрі «Сузір’я» «Три високі жінки» за Олбі – ми вперше переклали цю п’єсу українською.
- До речі, про мову, «Осінній рок-н-рол» іде російською...
- Вистава йде в тім варіанті, в якім вона написана — написав її російськомовний ізраїльський автор Михайло Хейфіц, і там є своя стилістика. Можна було б перекласти, але вирішили залишити в тому варіанті, який є.
- І нарешті - як працювалося з нашими акторами?
- Було цікаво — бо цікаві люди. Це завжди добре, коли є хороша компанія, коли люди поважають одне одного, ставляться з якоюсь любов'ю. Було добре і весело — і це головне. Думаю, глядачам буде десь весело, десь сумно, театр має викликати якісь людські почуття (це його головне завдання — викликати в людях почуття). А чи вдалося нам, чи ні - це вже ви, глядачі, зробите свої висновки.
P.S. Пильне око прискіпливого глядача, напевно, побачить деякі проблеми, але постановники про них знають і мають намір допрацювати. Тож із часом вистава повинна набути свого шарму, її буде ще краще «смакувати» - як добре витримане вино...
${gallery:a214b3049230b4d9486f1a167831eb42}
Джерело – Вгору
