Перші в'язні Кремля, заарештовані за незгоду з незаконною анексією Криму, за час, проведений в тюрмах, стали символами протесту та моральної стійкості.
Одним з таких символів для кримських татар залишається Ільмі Умеров - заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, колишній віцеспікер ВР АРК і віцепрем'єр-міністр Автономної республіки Крим, колишній голова Бахчисарайської держадміністрації.
Вперше його судили за виступи проти влади в 16 років у радянському Узбекистані, куди він потрапив внаслідок депортації кримських татар у 1944 році, точніше - за розклеювання листівок про вигнання кримських татар з їхньої історичної батьківщини. У вересні 2015-го вже окупаційний суд Росії у рідному Криму засудив Умерова до 2 років колонії-поселення за звинуваченням у «публічному заклику до порушення територіальної цілісності РФ» за інтерв'ю на кримськотатарському телеканалі АТR. Тижнем раніше його соратника по Меджлісу, другого заступника голови Ахтема Чийгоза засудили до 8 років ув'язнення. Але 25 жовтня 2017-го обидва лідера Меджлісу були звільнені за домовленістю президента Туреччини Ердогана з президентом Росії Путіним. З Ільмі Умеровим ми говорили про природу репресій і протестів в окупованому Криму, про каральну систему РФ і про ситуацію з українськими в'язнями.
- Чим ви поясните суворі вироки українським політв'язням в Росії і в Криму та жорстоке поводження з ними, ніби вони – небезпечні злочинці?
- Жорстокість – це напоказ. Зараз в Криму для окупантів головне – добитися лояльності населення. Коли любові не виходить, тоді треба залякати. Наприклад, мій випадок, очевидно, має змусити замислитися, що якщо члена Меджлісу, який обіймав високі посади і керував районом, судять за екстремізм через висловлювання, то що ж буде із звичайною людиною. Проблем, які зараз створюють кримські татари, в Росії немає з 1990-х. А тут після так званого приєднання Криму у 2014 році велика етнічна група – кримські татари – переважно не визнають юрисдикції Росії.
- Ті, хто в Криму, змушені визнавати...
- Навіть якщо вони мовчать, не виходять на мітинги, що зараз неможливо в Криму, то на рівні кухонної політики упевнений: 95% кримських татар не визнають.
- Вас намагалися зламати, наприклад, коли пропонували просити Путіна про помилування?
- Мене - ні. Після вироку до мене додому прийшли два полковники ФСБ з Москви. Я ж був під підпискою про невиїзд. Вони сказали, що треба написати Путіну прохання про помилування для нашого з Ахтемом звільнення. Я не знав, що ведеться якась кампанія за наше визволення, і президент Ердоган звернувся до Путіна з приводу нас. Вони ж мені про це і розповіли. Потім спробували обдурити, сказавши, що Ахтем погодився просити про помилування. Але я відмовився. Дружина і донька теж сказали, що до Путіна звертатися не будуть. І ці фсбешники якось легко погодилися. А наступного дня повернулися і сказали, що треба відмовитися від апеляції. Я знову відмовився. Але після телефонної розмови з Мустафою-ага, який сказав, що так треба, написав відмову. При цьому причиною вказав не згоду з вироком, а недовіру до судів. А за два дні приїхала заступниця начальника ФСВП (Федеральна служба виконання покарання – ред.) і повідомила, що якщо я добровільно 21 жовтня приїду в Керч, то буду там відбувати покарання, або мене під конвоєм відправлять кудись у Заполяр'я.
Настало 21-е, а інформації про помилування немає. Я вранці викликав «Швидку» (у мене піднявся тиск), і мене госпіталізували на 10 днів у неврологічне відділення через загрозу інсульту або інфаркту. Вже з лікарні мене вивезли в аеропорт Сімферополя. У салоні літака я побачив 12 супроводжуючих у цивільному і Ахтема на задніх сидіннях. Мені заборонили до нього підходити, говорити, кивати. Коли ми приземлилися в Анапі, подумав: «Точно по етапу везуть, ще й цілий літак на двох зафрахтували». Вже коли вилетіли з Анапи, при посадці, я побачив, що ми у Туреччині. Це потім турецькі ЗМІ написали, що нас обміняли на двох російських кілерів, які сиділи в турецькій в'язниці за вбивство чеченського журналіста в Стамбулі. Але ж підносилося все як жест доброї волі Путіна, і ми мимоволі брали участь у цьому шоу.
- Вам заборонено в'їзд у Крим?
- Цікаве запитання. Я не знаю, тому що нам так і не показали документ, на підставі якого нас звільнили. Є лист на ім'я судді про повернення вироку без виконання на основі акта помилування президента Путіна від 24 жовтня з додатком на 19 аркушів. Але в додатках немає самого акта про помилування!
- Якщо порівнювати карально-репресивний апарат СРСР і сучасної Росії, то в РФ зараз калька радянської системи?
- Ні. Зараз щось гібридне. Раніше КДБ таємно діяла. Усі рішення щодо кримських татар були секретними: не пускати в Крим, не прописувати їх там, не давати будинки, не приймати на роботу. А зараз з відкритим забралом, нічого не приховуючи, діють. У центрі Сімферополя стоїть величезний офіс так званого центру «Е» (центр ФСБ по боротьбі з екстремізмом – ред.), і ФСБ займається усіма питання екстремізму, тероризму тощо. Раніше такі структури в КДБ були засекреченими і невидимими. КДБ була найбільш непомітною структурою, а сьогодні ФСБ – найпомітніша.
- Розкажіть про кримськотатарський національний рух, як ви стали його активістом?
- Наш національний рух утворився у 1956 році. До цього з 1944-го для кримських татар діяв комендантський режим і спецнагляд. Неможливо було організувати якісь групи. У 1967 році було різке підвищення активності, що призвело до посилення репресій. Тоді вийшла постанова про реабілітацію кримських татар, яка дозволяла повертатися в Крим. Але насправді діяла негласна установка її не виконувати. Багато хто тоді кинувся в Крим, і піддався там утискам: їм не продавали будинки, не прописували, не приймали на роботу, не видавали паспорт по досягненню необхідного віку, не приймали до школи, а якщо приймали, не записували в журнал класу. Деяких посадили до в'язниці, деяких повторно депортували. Вивозили за межі Криму і висаджували прямо на дорозі. Так кримські татари з'явилися у Краснодарському краї, в Херсонській та Запорізькій областях. Сьогодні, через півстоліття, в Росії править, по суті, фашистський режим. Ксенофобія, національна нетерпимість, репресії за національною та релігійною ознаками навіть без Криму там - явища поширені.
- Чи можемо ми розраховувати, що такий режим звільнить Сенцова та інших ув'язнених першої хвилі?
- Перша хвиля ув'язнених багато в чому була випадковістю. Про того ж Сенцова до 2014 року я не чув, щоб він був активістом. Хоча він з Бахчисарайського району, а я там керував майже 10 років. Протест в ньому пробудила російська окупація. Але він нічого не встиг зробити, а 20 років в'язниці отримав, по суті, за те, що, можливо, подумав підірвати пам'ятник Леніна на привокзальній алеї. «Можливо подумав» – це ключове в політиці залякування, яку проводить РФ. Кольченко – такий самий невинний у цій історії. Просто він – неформал, анархіст. Мабуть, за правилами РФ, людям з відмінними поглядами не місце у суспільстві.
Багато в чому випадковими були і перші арешти кримських татар, в тому числі членів «Хізб ут-Тахрір». Хтось десь потрапив на відео, фото. Людей втраховували, заводили кримінальні справи і заарештовували. А от друга хвиля арештів, яка зараз триває, торкнулася вже активістів, які з'явилися у відповідь на дії окупаційної влади. Звичайні люди, які ніколи не займалися журналістикою, зараз стрімять обшуки, арешти, суди. Більш того, утворився досить потужний рух «Кримська солідарність».
- Як ви ставитеся до обміну українських політв'язнів, які сидять в РФ і в Криму?
- Ті, хто сидить, і хто ще не сидить, але продовжує боротися в Криму або за його межами, повинні розуміти, що головне питання – це повернення Криму до складу України і відновлення територіальної цілісності разом з Луганськом і Донецьком. І Росію треба змусити виконати цю беззастережну умову. А обміни, звільнення – це все ж таки речі другого плану. Адже звільнивши одного, Путін може взяти інших у заручники. Наприклад, нас двох звільнили 25 жовтня, а в середині листопада було заарештовано вже четверо. Цей процес може бути безкінечним, тому не зовсім правильно вважати звільнення найважливішим. Найважливішим має бути припинення того неподобства, яке відбувається у Криму після окупації.
- Яка природа моральної стійкості людей, які йдуть всупереч режиму?
- Стійкість – особливість конкретної людини. Коли більшість звикають і починають пристосовуватися, знаходяться окремі люди, які вступають у боротьбу. Як на мене, у звичайних умовах такі люди завжди кажуть правду і є послідовними в діях. Головне – зберегти людську гідність: щоб у тих, хто поруч, не виникло думки, що ти слабкий і можеш зрадити.
А любов до батьківщини, своєї землі – це питання сім'ї. Пропаганда російського ТБ до любові не призводить, вона призводить лише до ненависті. Зараз ця пропаганда та ідеологія накрила весь Крим. Вже ціле покоління виховується на ідеології держави-агресора. Вчителі, які раніше виховували під український гімн, зараз дають завдання малювати триколор. Учні чують не український, а російський гімн.
- В Україні кримські татари раніше почувалися як вдома?
- Відчуття дому має бути природним станом. Коли тобі щодня твердять, що ти вдома, це теж природно. Так само і свобода – це звичайний, нормальний стан людини. Про неї не треба говорити, не треба обговорювати – треба просто бути вільним.
Джерело – Вгору
