За минулі століття Індія змінила свій статус і перетворилася з загадкової країни достатку – мрії Колумба в одну з найбрудніших країн планети.
Сьогодні в Індії наші співвітчизники шукають шлях до Бога, роботу і пригоди. Наші герої розповіли, що місцеві жителі вважають річки своїми матерями і щовечора роблять їм араки – вогняні поклоніння. Ще індійці носять кільця "навиворіт" – камінням до внутрішній стороні долоні, сподіваючись на магічні властивості мінералів. А учасниці спільноти Gulabi Gang ("Рожева банда") захищаються від насильства самостійно, не чекаючи справедливого переродження душ своїх кривдників. І чинять правосуддя, одягнувши рожеві сарі і прихопивши бамбукові палиці, пишуть на ресурсі "Сегодня".
Прочанка: запах землі і уклін в ноги гостю
Валентина Берник їздила в Бхарат (назва Індії на мові хінді. – а вт.) у пошуках відповідей на свої духовні питання.
"Ніколи, де б я не подорожувала, я не відчувала такого сильного запаху землі, – ділиться героїня. – В Індії цей запах солодкуватий, змішаний з терпкими нотками трав. Його я відчувала першу добу або після дощу. Часто чула про цей запах землі, і він дійсно там є! Я подорожувала з саньясі – індійської черницею, тому змогла побачити країну зсередини. Разом ми відвідували індійські родини. Мене просто вразила їхня традиція служіння духовним людям! В одній з індійських родин нам в ноги поклонилася жінка 60 років.
У індійців вважається, що гість, що прийшов до твого дому, – це не просто людина, а щось особливе, як Бог. Неймовірно приємно було, коли нас нагодували, спати поклали і навіть зробили подарунки! Правда, в будинок гостям теж потрібно приходити не з порожніми руками – це може бути щось просте, але корисне чи красиве.
А ще мене вразила фраза саньясі про те, що, якщо зробити хоча б одну духовну практику (медитація, йога, читання мантр. – авт.) у Варанасі або Вріндаван, вона може зараховуватися як сто таких практик у будь-якому іншому місці! Святі місця, що тут скажеш".
"Я читала, що ця країна раніше була частиною Британської імперії. Тому вирішила, що місцеве населення знає англійську, – поділилася Валентина. – Однак насправді англійською володіють тут тільки ті, хто навчався в добрих школах, належить до високих каст. Інша ж частина населення, навіть в туристичних районах, спілкується англійською зі специфічним акцентом, і мою класичну вимову кілька днів не розуміли".
Ще однією несподіванкою стало те, що 90% населення Індії не має паспортів.
"Вони просто ніколи не виїжджають за кордон, – каже Валя. – Створюється відчуття, що це досить закрита країна. Тому переказ грошей через картку коштує дуже дорого. У мене склалося враження, що індійський уряд свідомо протистоїть відкритості своєї країни. Наприклад, в питаннях власності. Поки іноземець там живе, він може володіти приватною власністю. Але щойно віза закінчується – майна він часто просто позбавляється і змушений залишити країну. Інший варіант залишитися жити в Індії – узаконити шлюб з індійцем. Але уряд це теж не дуже підтримує".
Найчастіше паломники їдуть в Харідвар або Рішікеш – великі міста ашрамів (духовні табори. – авт.). Валентина оселилася у місті Аллахабад, який відомий проведенням фестивалю Кубха Мела (паломництво індійців до святинь. – Авт.). Цього року його відвідали 120 млн осіб.
"Ми жили в кемпах різних гуру, – розповідає героїня. – І в кожному кемпі свій раціон. У наш входили рис, "коржик" (вода, борошно, сіль) і дал – бобові у вигляді соусу. Але іноді нам подавали нарізану шматочками картоплю з овочами. Така однотипність харчування викликає звикання на фізіологічному рівні і є ознакою приналежності до конкретної духовної традиції. Таким чином гуру виховують в своїх послідовників звички до певного "смаку життя" і прийняття єдиної духовної традиції. Тут я перестала їсти м'ясо, рибу і яйця, і це далося мені досить легко. Є щось в цій землі нез'ясовано потужне, що підтримує тебе. Але тим не менше, вирушаючи в духовний тур Індією, я не рекомендую планувати щось. Слід їхати, нічого не чекаючи. Саме тоді у вашому житті трапиться безліч чудес і сюрпризів".
Робота: "швидка карма" і лінь
Українка Тамара Мудрак переїхала в Індію рік тому. Влаштувалася за контрактом виступати на індійських весіллях з танцями живота в Нью-Делі. Перше, що привернуло увагу нашої героїні, – ставлення індійців до національного жіночого одягу.
"Його можна побачити на вулиці щодня, а не у свята або в підручниках, як у нас, – розповідає Тамара. – Мене приємно здивувало, що навіть в нетрях, де стоять зовсім маленькі похилені будиночки з картону, жінки вбрані в яскраві сарі і прикраси. Крім того, цей одяг дуже чистий. Поява білошкірої людини на індійських вулицях завжди створює ажіотаж, а сфотографуватися з нею – просто справа честі. Тому за іноземцями буквально "полюють". Я навіть втомлювалася від такої кількості селфі! Але я мусила на них погоджуватися, особливо по роботі, коли я була в сценічному костюмі. Іноді на вулиці люди підбігали цілими родинами. Було кумедно, коли дружини просили мене сфотографуватися з їхніми чоловіками.
В Індії дуже популярна сфера послуг "наші для наших". Косметологію, манікюр, масажі, зачіски слов'яни намагаються робити у своїх співвітчизників, хоча ціни там в 5-6 разів вищі. Дуже розвинений модельний бізнес для Болливуду, зйомок у кліпах і відеороликах.
Тут мені часто не вистачало вітчизняних продуктів. У Делі є невеликий "російський базар", ми там купували гречку, оселедець, майонез. Часто влаштовували собі "вечори олів'є". Ще не вистачало суші, нашої косметики і чистого повітря: в Делі дихати дуже важко. Зате гори у північних штатах викликали мій повний захват! Ближче до Гімалаїв живе зовсім іншим індійський народ, який за духом схожий з Тибетом. Панують тиша, спокій, буддизм. В ті краї я б повернулася знову".
Ще героїня зазначає: індійці дуже доброзичливі і готові прийти на допомогу. Але, з іншого боку, народ цей дуже неквапливий і часом необов'язковий. Для Тамари було незвичним ставлення індійців до часу, їхня неспішність і лінь.
"Це дуже сильно відбивалося на роботі. У певних шоу ми могли чекати свій виступ від 2 до 5 годин, або його взагалі скасовували, – каже Тамара. – Більшу частину індійців марно квапити. Щоб не витрачати свої нерви, легше прийняти це як належне". Щоб зберегти внутрішній баланс, живучи і подорожуючи в Індії, слід пам'ятати про поняття "швидка карма".
"Її принцип такий: коли ти думаєш погано про цю країну: бруд, убогість, шахрайство, – то з тобою це і трапляється: наприклад, отруїшся чимось або обікрадуть. Але за весь час роботи в Індії я жодного разу нічим не отруїлася і не хворіла, за винятком застуди на протязі. І нічого у мене не крали! Навіть в Україні крали частіше – якісь телефони, гаманці. Тому в Індію потрібно їхати, налаштувавшись на позитив".
Мандрівниця про протистояння тук-туків
Киянка Ольга Ардельська довго мріяла вивчити Індію зсередини. Коли мрія здійснилася, вона заздалегідь побудувала маршрут, щоб не потрапити в неприємності. Але все ж певні моменти вкрай її здивували і навіть шокували.
"З самого початку нас вразила місцева кухня, – ділиться 30-річна героїня. – Їжа індійців відрізняється великою кількістю різних видів перцю, багато хто щиро не розуміє, що таке страва без гострої приправи. Дивно, але в Індії мені дуже не вистачало чорної кави і зеленого чаю! Корінні жителі звикли пити чай з молоком – масала. Найсмачнішу масалу ми пили рано вранці, приготовлену прямо на вулиці з глиняного посуду. А на десерт купували солодощі в магазинчиках при храмах. Їдять тут руками, а для свіжості з рота жують суміш, яка складається з кристалів цукру, насіння кмину і кориці. Після неї ясна і зуби мають червонуватий колір".
Ще однією відмінною рисою "перлини англійської корони" стали стародавні міста і храми.
"Ми їздили центральною частиною Індії, – ділиться Ольга, – починаючи з Делі і закінчивши в Пурі на березі океану. Всі міста і місця, які ми відвідали, заслуговують на увагу. Напевно, кожному туристу буде цікаво почати свою подорож в Делі і відвідати Тадж-Махал в Агре. Але нам найбільше припали до душі священні храми джайнів (нечисленної, але впливової в Індії релігії, заснованої на аскезі. – Авт.) в Санагірі, Форд Джансі в Орчхе, храми в Кхаджурахо і печери недалеко від міста Бодх Гая.
В Індії є одна цікава особливість: філософія і релігія цієї країни не змінювалися століттями. Сучасні індійці поклоняються тим богам, що і п'ять тисяч років тому, а Веди та Упанішади (релігійні трактати VIII до н. Е. – Авт.) досі залишаються беззаперечним авторитетом для філософів і вірян. Можна, звичайно, дивитися під ноги (на сміття, у великих кількостях розкидане на дорозі). Але якщо дивитися не вниз, а прямо перед собою – можна побачити посмішки на обличчях людей, південну природу і прекрасну культурну спадщину країни".
Мандрівницю вкрай засмутило, що в Індії мало туалетів, та й взагалі відсутня культура громадських вбиралень. Жителі справляють нужду просто на вулиці, відійшовши трохи вбік. Туалетний папір – така ж рідкість, як і інтернет, хоча в готелях він є. Індійці його не використовують, кажуть, що "він забиває труби". Навіть коли вони будують приватний будинок, під ним влаштовуються дві великі силосні ями, які відкриваються і закриваються по черзі. У більшості будинків немає трубопроводу, газової системи і водопостачання, електрику підключено лише частково. Така ж ситуація зі сміттям: на вулицях його повно через відсутність сміттєпереробних заводів.
Варто згадати і про індійський вид транспорту, який запам'ятовується найбільше – таксі, які називають "тук-тук". Вони бувають різні: електричні, велотуки і найстаріші (заборонені в більшості штатів) – коли людина вручну несе на своїх плечах віз з пасажиром.
"Смішна і незрозуміла для нас ситуація сталася наприкінці поїздки, в Пурі – місті на березі океану, – згадує Ольга. – Ми винайняли тук-тук, щоб доїхати до набережної. Коли вже були в дорозі, за нами ув'язався інший водій на тук-туку, він люто сперечався з нашим на хінді. У підсумку наш водій зупинився і сказав пересісти до тук-туку, що кричав на іншому! Тут потрібно бути готовим, що, коли ти хочеш взяти це "індійське таксі", на тебе відразу їх стільки накидається, що можна з глузду з'їхати! Мабуть, той, до кого ми сіли, не витримав конкуренції і ретирувався".
Табу на дотик до жінки
Марія Коленовська з Донецька півроку працювала в столиці Індії Нью-Делі – хостес і барменом на весіллях. Іноді, як вона сама жартує, була ще фейковим музикантом і танцівницею – просто імпровізувала в потрібний момент. Вона поділилася з нами деталями, про які часто мовчать путівники і недоговорюють ТВ.
"Оскільки Індія веде війну з Пакистаном, в делійському метрополітені часто можна зустріти військових, – каже Марія. – Вони сканують твій багаж, причому хтось може його навіть вкрасти під час цього процесу. Як в аеропорту, на вході в метро тебе можуть обшукати (жінок – жінки). Але є і плюси. Метро – нове і дуже чисте. Там навіть встановлені штрафи за плювки, адже місцеві цю справу люблять. Перший вагон – для жінок, в годину пік він зазвичай напівпорожній. Велика проблема для індійського суспільства – демографічна перевага на користь чоловіків. Виною всьому жорсткі патріархальні підвалини: матері часто роблять аборти, коли дізнаються, що вагітні не хлопчиком. У бідних районах на вулиці можуть викрасти дівчинку 12-13 років, продати її за 70 доларів, і вона стане чиєюсь дружиною.
Ще мене дуже здивувало ставлення людей до самих себе. Одного разу я заговорила з індійцем на його рідній мові, запитала: "Тумхара нам ка хе?" ("Як вас звати?") – і його здивуванню не було меж! Для них вкрай дивно, коли біла жінка розмовляє хінді. Англійська мова тут – престижна і "дорога", як і біла шкіра".
Марія акцентує: чоловікам і жінкам важливо дотримуватися особливих правил поведінки у суспільстві.
"Дівчат заборонено брати за руку. Взагалі торкатися, обіймати, – каже хостес. – Хлопці ж обіймаються, тримаються за руки. Можна подумати, що вони нетрадиційної орієнтації, але насправді в Індії чоловіки, що обнімаються, – показник того, що це дуже добріі друзі. Якщо хтось із чоловіків раптом доторкнеться до чужої жінки – то він просто п'яний і потім буде довго просити вибачення. А ще в Індії обов'язково потрібно прикривати руки і ноги. Дівчата-іноземки, які приїжджають і через спеку носять шорти, таким чином висловлюють свою неповагу індійським традиціям. Тому не треба дивуватися, що на вас якось "не так" дивляться".
Джерело – Вгору
