Десь у Всесвіті безсмертний Мольєр і Чернігівський театр оповідають веселу історію про винахідливого Скапена... 22 травня шанувальники «Мельпомени Таврії», отримавши добрячий заряд позитивних емоцій і не стримуючи сміху, вітали її бурхливими оплесками.
Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Шевченка - не новачок на «Мельпомені Таврії», і кожного разу його постановки стають подією. Ті, хто бачив торік виставу «Вій. Докудрама», сумнівів - іти чи не іти на «Скапена» - не мав. Тим більше, що ця постановка потрапила в лонг-лист ІІ Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії «ГРА» (номінація «За найкращу драматичну виставу»). Аж цікавість бере: що ж такого вони зробили з Мольєром, що вистава увійшла до числа найкращих? А втім, це ж комедія, що б не зробили - гарний настрій і веселий сміх нікому не завадять.
І позитив глядачі отримали по повній. Від простого мольєрівського сюжету, зрозумілого глядачам як 350 років тому, так і сучасній людині: пройдисвіт-слуга допомагає двом молодим парам одружитися всупереч небажанню батьків. Від комічних ситуацій, в яких постійно опиняються герої. Від жартів, які не втрачають актуальності й сьогодні (особливо про стан правосуддя). Від гарних, стилізованих під середньовічні часи костюмів і ефектних декорацій. Від чудових режисерських знахідок (просто карколомні маніпуляції з носовичками - і не тільки!). Від неймовірної акторської гри, яка викликала в залі то вибухи сміху, то шалені оплески.
Але не сміхом єдиним. З-за образу Скапена час від часу визирає сам Жан-Батист Мольєр... То про непросту долю великого комедіографа розповість, то процитує Лукреція, то продекламує Шекспіра. Він, Мольєр, що грає Скапена, дуже справжній і сучасний, світлий і щирий, саме він додає до старої комедії якогось нового змісту (багатоликий актор Сергій Лефор, браво!).
І все це відбувається десь у Всесвіті, де на планетах-масках живуть загадкові театральні музи, які звідти, з неба, спонукають до роздумів, керують діями, розставляють акценти (о, цей небесно-милозвучний акапельний спів!). Десь у Всесвіті...
Про те, як космос став частиною вистави, було цікаво дізнатися у режисера Андрія Бакірова:
«Коли в основі, здається, начебто проста п'єса, то безумовно, є зачіпки, за що можна витягнути. Там багато тексту серйозного у вустах Скапена. Потім розміркуєш про те, що не могла людина, яка написала «Дон Жуана», «Мізантопа», багато цікавих речей, і складних, і філософських, писати щось просто так, для розваги - хоча і потерпав театр у той період. Так, потихеньку, потихеньку, дивишся - небо, небо, небо. Скільки ж там неба! З того і народилася ідея».
Отак п’єса Мольєра «Витівки Скапена» набула нових барв і значень, а глядачі отримали нові несподівані враження.
${gallery:4c8edb8469bc8aa1ba5a8586d0a0daf1}
Джерело – Вгору
