Це може здатися дивним, але персональна виставка художника Михайла Толстих в стінах нашого художнього музею відкрилася вперше. Презентацією цієї експозиції під назвою «Семантичний сюрреалізм Михайла Толстих» 15 травня започатковані святкові заходи до Міжнародного дня музеїв.
Одни його обожнюють - іншим дивтися на його картини важко і вкрай неприємно. Одни вважають його майже пророком - інші зовсім не розуміють. Для когось виставка довгоочікувана - хтось просто не зверне на неї уваги. Але як би різні люди не ставилися до творчості Михайла Толстих, відкриття його виставки в Херсонському художньому музеї ім. О.Шовкуненка - це справжня подія.
17 творів відносно невеликого формату, написані в різні періоди (від початку 1990-х - до останніх років) десь на півроку оселилися на третьому поверсі.
«Ці холсти не тільки виконані ювелірно, мають прекрасну колористичну гаму, яка вражає своєю витонченістю і гармонійністю, - розповідає завідуюча науково-експозиційним відділом Наталя Кольцова, - Вони несуть величезне смислове навантаження, мають глибокий філософський зміст».
Дійсно, перед цими дивовижними картинами можна стояти годинами - роздивлятися, захоплюватися майстерністю, фантазувати, розгадувати сенс образів, дивуватися парадоксам, порівнювати світосприйняття митця з власним уявленням світу, шукати відповіди на потаємні питання - і знаходити нові, замислюватися над долею людства, шляхами розвитку цивілізації, сенсом власного життя...
А що робити тим, хто далекий від філософічності, хто глибоко не замислюється, хто не розуміє мову образів, для кого сюрреалізм занадто складний і зарозумілий? Тоді дивіться на підказки - на стенді на початку експозиції знайдете анотації до кожного твору. До речі, ці анотації допоможуть краще зрозуміти автора і шанувальникам художника.
Під час відкриття виставки вдалося поспілкуватися з автором - і перше питання стосувалося назви...
Пане Михайле, розкажіть, будь ласка, чим «семантичний сюрреалізм» відрізняється від «звичайного».
Термін придумали Юрій Расін і Віктор Гріз - два художника, один з Ялти, інший з Донецька. Ними ж організовано Товариство Семантичного Сюрреалізму. Я люблю дуже і Далі, і Магріта, але вони - це чистий сюрреалізм, а ми - смисловий сюрреалізм: тут важливі семантика, сенс. І я вважаю, що я відповідаю цьому напрямку, тому що малюю не для того, щоб когось здивувати, вразити раптовим поєднанням форм і кольорів - я шукаю шлях до самого себе. Це чисте самовираження. Я не працюю на публіку - працюю виключно для себе. Те, що я роблю, - розповідаю про світ, йде внутрішній діалог. Образна мова давніша, ніж будь-яка інша, і ось цією найдавнішою мовою я розмовляю зі світом.
І про що розмовляєте?
Неповторний феномен дива в житті на землі настільки засмічений інформаційним потоком людства, який тисне на сприйняття з ранку до вечора, всіма видами, які тільки можуть бути. Я не маю на увазі політику, ідеологію - це і просте спілкування людей, це і звичайний фільм по телевізору - весь цей потік інформації формує свідомість. І виходить, що людина стає продуктом соціальних умовностей і стереотипів - що її начебто і немає. Але ж людина - це дорогоцінна істота! Куди подіти все світанки, дорогих людей, сонячні вулиці? Це все - велике диво життя. Але якщо з людини прибрати всі стереотипи - то де ж він? А от я є - в картинах, це мій погляд.
А де ж світанки?
Це внутрішнє бачення. Важливіше не те, що в зовнішньому світі відбувається, а реакція на зовнішній світ. Якось в одному інтерв'ю я не без іронії сказав, що я вже не сюрреаліст - я реаліст, тому що світ навколо мене все більше наближається до моїх картин.
Ви є не тільки художником, а і викладачем, чи маєте учнів, які за Вами слідують цьому напрямку?
Є один - але є одна біда: технічна база. Загалом, багато молодих художників не розуміють, що потрібно дуже багато працювати, і видають сируватий продукт. Але в мене є ряд улюблених молодих художників, найближчий мені по духу - Костянтин Терещенко. Він сюрреаліст, мабуть, найсильніший з цієї групи молодих художників. А іншим трошки не вистачає бази, і це мене засмучує, хоча я прихильник тієї свіжої хвилі, яку вони несуть.
А як же «класика»?
Коли я починав, моя майстерня була завішана зображеннями картин Рембрандта, Вермейера, Караваджо, Веласкеса, Айвазовського, мого улюбленого художника Лотца - було багато краси. Я робив списки з картин великих художників, я йшов їхнім шляхом максимально добротно, як тільки можна - це велика школа. Я 10 років пропрацював у стилі класичного реалізму, є прихильником цього напрямку і домігся деяких успіхів. Але коли накопичив великий образотворчий досвід, мене винесло на іншу хвилю. Тут я вже працюю тільки з собою, зі своєю реальністю. У світі є тільки 2 реальності - Бог і людська душа. Я чесно, відкрито, порушуючи стереотипи, що не всім подобається, зображую свій світ. Я працюю з вищою силою і не маю права бути нещирим. Я завжди радий добротним портретам, пейзажам, але я - сила протилежна, і те, що моя виставка відбулася саме в музеї, говорить про відкритість музею.
Не віриться, що ваші роботи в музеї вперше...
Насправді, мої роботи вже виставлялися в музеї, але на колективній виставці - «Виставці семи». Персональна в музеї - перша. Це висока честь і ексклюзив, за який я безмежно вдячний Наталії Кольцовій. Сподіваюсь і на подальшу співпрацю. Картин у мене дуже багато, є на що подивитися. Але відкрию таємницю. Це попередня виставка - невелика виставка невеликих картин. А велика виставка великих картин має відкритися 29 жовтня цього року у виставковій залі. Запрошую!
P.S. В музейній колекції сюрреалістичних картин немає. Точніше - не було. Михайло Толстих пдарував художнього музею свою роботу «Зорбі». Тож можна сказати, що початок покладено.
${gallery:ac80e724b87b29e382f73fa20cf81f3f}
Джерело – Вгору
