Упродовж 2018 року 60% українців не прочитали жодної книжки.
Такі дані опитування, що провів Київський міжнародний інститут соціології.
Про читання та книговидання в Україні розмовляємо зі співвласником київського видавництва "Наш формат" Антоном Мартиновим.
Чому так мало українців читають книжки?
- Різновидів розваг стало більше, ніж будь-коли в історії людства. А темп життя пришвидшується в усіх сферах. Залишається дедалі менше часу на спілкування із самим собою, на саморозвиток і повноцінний відпочинок. Живемо у технологічну епоху, і далі ситуація буде лише загострюватися. Конкуренція за робочі місця зростатиме, а кількість самих цих місць не збільшиться. Отже, людям доведеться ще більше часу витрачати на роботу. Тож коли вони знаходять вільну хвилинку, то присвячують себе тому, що легше і швидше.
Нічого дивного, що книжка тимчасово втрачає популярність в усьому світі.
Є безліч інших варіантів провести вільний час. Наприклад, стрічка у Фейсбуку. Це досить нове явище в історичному проміжку, поки не набридло. Люди ще не до кінця зрозуміли, що від Фейсбуку не тільки користь. Соцмережі сильно засмоктують, і ви ризикуєте нічого не отримати від тих втрачених годин. Так само і з телебаченням. Якби перегляд новин реально давав додаткове знання - усі б давно вже стали багатими.
Розвиток технологій відбувається швидше, ніж людина здатна опанувати весь масив інформації. Тому й виникає похибка, яку ще не всі усвідомлюють.
Тобто причини нечитання передусім зовнішні?
- Так, це не суто український феномен. Спочатку покриваються два рівні піраміди Маслоу — фізіологічних і потреб безпеки. Потім вже інші. Не всі люди можуть подивитися на себе згори і зрозуміти просту річ. Аби вибратися на вищий щабель, піднятися на наступну сходинку, треба спочатку щось у себе вкласти. За більшість із них думають правителі. Подивіться, наприклад, американські дослідження. Тінейджери там узагалі не ходять у бібліотеки. Щоправда, в США економіка більш конкурентоспроможна і вища купівельна спроможність громадян.
Процеси визначає науково-технічний прогрес. Наприклад, професія касира в супермаркеті хороша. Але скоро вона буде майже скрізь автоматизована. Більшість касирів над цим не замислюються. А коли їх замінять роботи, буде вже пізно розмірковувати. Так-от у США цей процес уже розпочався. Тому в їхній економіці більше професій, що потребують більшої компетенції. Через це запит на інформацію є сталим, постійним.
Але ж читання книжок — це показник розвинутої країни?
- На Заході, звісно, статистика не така сумна. Наприклад, у Польщі книжку до рук беруть більш ніж 50% громадян. Але загальна тенденція така, що всі опитування показують зменшення кількості читачів. У тій самій Німеччині мінус 7 мільйонів за останні 5 років.
Та я не бачу катастрофічної ситуації. Чи читають люди менше взагалі? Напевно, що ні. Змінили формат читання, платформи, контент. Інша річ, чи може навчити пост у Фейсбуку чомусь ґрунтовному? Маю сумнів. Але такий тренд.
Ми, видавці, нині конкуруємо за час, який людина проводить у розвагах і розвитку. Наші глобальні суперники — соцмережі. Звісно, деякі українські видавництва ще конкурують між собою. Але це минуле століття. У такого підходу сумнівні перспективи.
Чи помітні в Україні наслідки нечитання?
- Ви ж бачите наш рівень економіки й політичної свідомості. Це не проблема виключно керівників країни і парламенту. Є серйозна проблема інтелектуального розриву населення. Знання - як мускулатура, що качається, коли ти тренуєшся, працюєш із нею. Так само і з мозком.
Якщо країна має багато розумних людей, не на папері і в теорії, а на практиці, то вони створюють бізнес, конкурують. Не тільки продаючи товар за найнижчою ціною, а й створюючи додану вартість. Для цього треба знати трохи більше, ніж твій конкурент. А щоб постійно бути в тонусі, треба читати. Свідомо обирати. Здобувати базові знання. Відрізняти зерно від полови.
Зараз модне слово "лонгрід". Раніше це був звичайний розворот. Ніхто не надавав цьому великого значення. А тепер вже вважається досягненням, коли ви прочитали текст такого обсягу.
З іншого боку, є проблема самої книжки. Вона не встигає за технологічними змінами. Цілі пласти літератури вимирають. Як-от словники й путівники. Незручно, непрактично, неефективно. Реальність змінюється так швидко, що паперова книжка не може вчасно це відображати й забезпечувати всі потреби. Ніхто зараз не буде друкувати великими накладами якісь там підручники, які потім продаватимуть студентам у ВУЗах.
Яка в Україні нині ситуація з книговиданням?
- Спостерігається розвиток українського ринку за останні кілька років. Головний показник — зміна асортименту. Зайдіть у будь-якому книгарню. Кількість українських книжок зросла з 20% до 60%, якщо не більше. Це прогрес, але ми здатні на більше.
Ми досі конкуруємо з російською книжкою. Це очевидна загроза, бо вони мають більший ринок, більший сукупний тираж і відповідно меншу собівартість примірника. Постачають сюди великий обсяг своїх видань. У такий спосіб вибивають наш ринок. Крім того, частина українців ще не розуміє загрози підтримки такої продукції грошима. На питання "какая разница" відповідь проста. Ви ризикуєте взагалі втратити подальшу можливість вибору книжок за більш-менш доступною ціною та в асортименті, який вас влаштує.
Але це не єдиний пункт. Якщо навіть повністю заборонити російську книжку — в усіх українських видавців не настане щастя. Передусім треба дивитися на те, як працює маркетинг. Бо інакше ви завжди будете конкурувати чи з російським, чи якимось іншим товаром. Або ж якщо ви створили продукт, який узагалі нікому не потрібен. Отже, треба мислити масштабніше.
В Україні слабка економіка. І на сьогодні головне в галузі — це низькі зарплати. Сюди важко залучити людей. Скрізь проблема кадрів, зокрема і у видавничій галузі.
Джерело – Вгору
