Дмитром Шуровим, знаменитим музикантом, солістом проекту Pianoбой, а в минулому – піаністом Океану Ельзи, Esthetic Education і Земфіри.
"Мені вже 37, а я ще нічого для музики не зробив", – Дмитро Шуров ошелешує своєю непомірно скромною позицією одразу в дебюті нашої розмови. Він "горить" роботою і не приховує, що до резонансних подій політичного та шоу-бізнесового життя країни, як правило, залишається байдужим. Себе називає "класичним інтровертом", проте має чимало амбіційних творчих планів.
"Мрію взяти паузу"
Дмитре, з якою головною, домінуючою думкою ви прокидаєтеся і засинаєте? Простіше кажучи, роботою над чим зайнятий ваш мозок останнім часом?
Я завжди живу з думкою "мені вже 37, а я ще нічого для музики не зробив". Хочеться більше встигнути записати, більше дати концертів, більше дати любові та енергії своєму слухачеві. Адже хтозна, коли кінець? Останніми роками я багато працював, писав, давав понад 100 концертів на рік. Зараз відчуваю певне емоційне виснаження. Мрію взяти невеличку паузу, вирушити у подорож, подихати повітрям без щільних графіків. І я це зроблю.
Інтерв'ю з Дмитром Шуровим
Весна – пора пробудження і розквіту. Ви також відчуваєте цей підйом у своїй творчості, чи вас по-особливому надихають інші періоди року?
Пісні пишуться в різні пори року. Але з осінню в мене особливі відносини: вона мене як надихає, так і забирає сили. Восени я особливо плодючий у творчості та особливо депресивний в житті. Я ж народився на Хеловін – у Ніч всіх святих. Можливо, це дається взнаки.
Передвиборчі розбірки, політичні скандали навколо нацвідбору Євробачення, багаторічна напруга на фронті… Вас це не вибиває з колії? Не блокує мистецькі помисли, спрямовані на креатив?
Я – не людина хайпу. До того ж, класичний інтроверт: мене не так просто витягнути з мого світу і заразити якимись швидкоплинними речами. Тож спокійно реагую на передвиборчі перегони і Євробачення, а от війна – це така рана, яка не гоїться.
У цьому випадку в мене, скоріше, все навпаки: коли над тобою нависає постійна тривога, хочеться писати та продукувати музику, яка об’єднує, яка несе радість життя та любов. Жити тут і зараз, покращувати життя своє та оточуючих, робити свою справу на межі можливостей – це мій рецепт приймати те, що ти не в змозі змінити.
Цьогоріч Україна не їде на Євробачення. Роман Скрипін вважає, що це – перемога. А як вважаєте ви?
На Гластонбері цього року нема жодного українського артиста – от це мене більше непокоїть. Шкода, Pianoбой не запрошують. Але нічого, ми все одно прорвемось.
"Поки йде війна, я до Росії не поїду"
Свого часу ви зайняли принципову позицію щодо виступів у Росії. "Чому не можна годувати сім’ю, працюючи в Україні?" – цікавилися у колег по цеху. Як вам живеться без російського ринку?
У перші роки довелося складно, бо до 2014-го у Pianoбоя були великі перспективи у Росії та непогані гастрольні заробітки. Але нічого, ми швидко переорієнтувались, тож скаржитись не варто. Звичайно, російський ринок набагато цікавіший з точки зору грошей. До того ж, там багато прекрасної, чуйної публіки, яка все розуміє правильно. Але поки йде війна, я з гастролями до Росії не поїду. Хоча вірю, що колись відносини між нами стануть, як у цивілізованих сусідів: повага до території та культури один одного.
Із Земфірою, після припинення співпраці, підтримуєте спілкування?
Підтримую. У 2016 році навіть їздили із сином до Лондона – на концерт Земфіри. Пограли трішки разом. Вона – один із тих музикантів, які найближчі мені по духу. Мріємо колись ще попрацювати.
Дмитро Шуров і Земфіра
У середині "нульових" ви виступали у складі групи Esthetic Education. Фронтмен Луї Франк одружений із російською актрисою Діною Корзун, яка знімалася в одному із сезонів крутої саги Peaky blinders. Звідси одразу два запитання: чи дружите ви сім’ями і чи належите до шанувальників серіалу про клан Шелбі?
З Луї та його родиною ми не товаришуємо. Серіал не бачив. Останніми роками я працюю як віл. Графіки такі щільні, а дороги в Україні такі погані, що мені реально немає коли дивитися серіали. До того ж, треба залишити якісь заняття на пенсію (Усміхається).
Читав, що у дитинстві і юності вам було комфортно наодинці із собою. Пісня Pianoбой "Все, що тебе не вбиває" – скільки у ній власного досвіду, переживань, емоцій?
Цю пісню я написав після серйозного випробування ненавистю людей вже у дорослому віці. Вона, по суті, про те, що завжди знайдуться ті, хто буде тебе хейтити, хто вдарить, коли ти впадеш. Але треба вірити у себе, мати сили вставати після будь-якого падіння, адже завжди у житті є хоча б одна людина, яка потребує та любить тебе.
Ця пісня – про білих ворон, про не таких, як усі. Шкільний булінг – це вже тема кліпу, яку вигадав режисер Гео Лерос. Бо школа – це найпростіша метафора системи, яка душить у вільній людині все індивідуальне, змушує ставати її гвинтиком. Я, по суті, все життя є білою вороною, тому в цій пісні 100 відсотків моїх власних переживань.
"Перед концертом випиваю келих червоного сухого"
У вас – майже дорослий син. Він росте іншим? Бо зовнішньо, принаймні, ви – дуже схожі.
Ну, єдине можна сказати точно: він успадкував мою пристрасть до музики. Грає на всіх музичних інструментах, які може знайти вдома. Пише пісні, дуже схожі зараз на Валентина Стрикала. Постійно змінює свої інтереси: то він скейтер, то серфер, то спідкубер, то сноубордист. Він – людина з широким світоглядом, багато чим цікавиться. Вже зараз Левко – мій помічник на гастролях.
Якось ви сказали, що за звертання "Дімуля" можете вбити. Хто наважувався так ризикувати з вами?
Звичайно, я жартую з приводу вбивства, але реально не люблю зменшувальних імен. Мене це дратує. Найближче коло про це знає, а от незнайомі можуть іноді таке сказати.
"Я люблю випити і напитися" – це також із вашого інтерв’ю. Яким напоям віддаєте перевагу і чи спроможні ви працювати під "допінгом"?
Не знаю, де я казав про "напитися". Не напивався вже багато років, бо графіки такі, що ти не можеш собі це дозволити. Щодня є справи – ти не можеш підставляти людей. А от випити люблю. Перед концертом випиваю келих червоного сухого. Іноді ввечері полюбляємо з дружиною перехилити два-три шоти текіли. Працювати "під допінгом" я не вмію, а от під бокальчиком червоного сухого – цілком. Вино у невеликій кількості надихає та розслабляє.
Як ви собі уявляєте власне майбутнє? Чи припускаєте, що настане такий день, коли скажете собі, наприклад, таке: стоп, із сценою пора зав’язувати, зосереджуся на композиторстві?
Є у мене мрія стати найкращим кінокомпозитором країни. А може й більше. Останніми роками я закинув це заради Pianoбоя з його щільними гастролями. Упродовж трьох років, по суті, вдалося зробити лише дві стрічки – "Поліна" (з Жаном Рено) та "Слуга Народу". Але я надолужуватиму!
Джерело – Вгору
