Першого жовтня в Гончарівці відбулася презентація книги Валерія Ананьєва “Сліди на дорозі”, що зламала канони українського книговидавництва і стала першою “живою книгою” про події на Сході України.
Валерій Ананьєв - народився на Луганщині. Пішов на службу до ЗСУ наступного дня після свого повноліття, прослуживши п’ять років в 25-й десантній бригаді.
В зоні АТО перебував перші два найгарячіших роки, знімаючи відвертий відеоблог про жахи війни й недоліки командування.
Свою книгу “Сліди на дорозі” він писав впродовж трьох років:
“В 2015 році моя колишня дівчина надихнула мене почати писати. І одного разу, неочікувано для себе самого, лежачи в поїзді на верхній полиці, я написав пролог. З тих пір повертався до роботи кожен раз, як була можливість.”
Фактично ця книга є прикладом самореабілітації. Спробою осмислення та інтеграції здобутого на війні досвіду в ті життєві умови, що створює соціум.
Він поринає у свій власний “внутрішній космос” під час піших мандрівок Європою, відмовляючись від комфортних і передбачуваних умов, щоб зламати усталені стереотипи та ілюзії і відчути себе справжнього.
“Стан, в який занурювався в період писання, можу порівняти лише з ефектом наркотичного сп’яніння. Настільки глибоко в уяву мені вдавалося занурюватися лише коли я був дитиною і постійно мріяв. Але тоді переживав приємні моменти, а тепер згадував, уявляв і переживав на собі під час писання дуже важкі речі.”
Перебуваючи на війні хлопець усвідомлює, що Росія напала на Україну, відбираючи територію і вбиваючи наших людей. Але цього замало. Валера прагне усвідомити чому саме він там знаходиться:
“В мене за спиною вже було п’ять чи шість штурмів. Вже вдруге ми були в оточенні і тоді я зрозумів. Я усвідомив те, як я жив раніше і усвідомив відповідальність за свою безвідповідальність. Саме тоді я народився як громадянин.”
Вражають своєю моторошністю розповіді хлопця не тільки про поранених і вбитих побратимів, а й про тих, що не змогли витримати всього жаху війни:
“Я чергував на блокпосту і почув з нашої сторони вибух. Повернувшись з чергування мені кажуть: “Там Максим підірвався, коли підеш до туалета позбирай.” Ось ця об’єктивність війни… вона просто б’є тебе по пиці”
14й рік був найкращим роком в моєму житті
Із зали пролунало питання про те, чи не хотів би Валерій повернути час назад, змінити своє рішення і не йти до армії, не бачити і не знати все те, крізь що він пройшов і відмовитися від всього, що з ним сталося, на що хлопець відповів:
“Той важливий досвід, котрим я був обдарований, було здобуто кров’ю і потом, тому було б дуже нерозумно відмовлятися від цього важкого але корисного досвіду, коли за нього вже було заплачено. Він чудовий. 14й рік був найкращим роком в моєму житті”
Всі присутні були мало не збентежені від такої неочікуваної відповіді але Валера продовжував захоплено пояснювати:
“Об’єктивно, війна - це погано. Це апофеоз всього того лайна, що є в людях. Але суб’єктивно - я себе настільки живим ще ніколи не відчував. Я вдячний, що це відбулося, бо до війни я був інертною, байдужою особою і жив в своєму маленькому аморфному світі.”
Революція в книговиданні
Коли Валерій дійшов до етапу друку книги, на його шляху виникли складнощі й непорозуміння з видавцями:
“Видавництва казали мені різне: що я нічого не продам через фейсбук, що книжковий ринок вбитий, що мій підхід не правильний і я тільки втрачу гроші, що мій максимум, це три тисячі книг за рік. Також вони хотіли урізати та змінювати певні частини тексту, тому я був вимушений припиняти переговори”
І хлопець пішов іншим шляхом. Він оформив видавництво на себе і без жодних спонсорів видав книгу своїми силами за гроші, отримані з продажів за попереднім замовленням. В результаті, за тиждень вже було продано більше ніж півтори тисячі копій, ще не виданої книги.
“Моя сила в тому, що я нічого не знаю про книжковий ринок України і про правила гри на ньому. Більш того, я не хочу грати по правилам напівмертвого книжкового ринку.”
Станом на зараз, після презентацій книги Україною, продано вже майже весь п’ятитисячний тираж і вже замовлено ще один п’ятитисячний тираж.
Ще Валері вдалося зробити цю книгу “живою”, додавши поміж тексту відзняті під час бойових дій фото та відео через QR коди, котрі необхідно зчитати та переглянути через смартфон.
Так читач може ще глибше відчути напругу оточення ворогом, чи прочитати справжній лист дівчини своєму коханому на фронт.
“Три роки безкінечних думок, переписувань, переживань того, що так довго намагався забути. Але воно того варте. Я щиро задоволений тим, що вийшло. І якщо вона вас зачепить, це буде найбільшою винагородою для мене.”
Також хлопець анонсував нову подорож Норвегією до північного полюсу, під час котрої хоче продумати концепцію своєї нової книги.
Джерело – Вгору
