Ні, не розумію я тих, кому «Розбитий глек» здався нуднуватим. Це надзвичайна вистава - дуже стильна, актуальна, красномовна, символічна.
Куди не глянь - гарно. Просто дивись, слухай - і отримуй задоволення. 4-5 липня в рамках гастролей Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка це задоволення багато хто отримав - давали саме «Розбитий глек».
Сприймати цю виставу можна зовсім по-різному.
Як детективну історію - бо ж іде розслідування, хто розбив той злощасний глек пані Марти.
Як спостереження за переплетінням інтриг, до яких вдається суддя Адам, щоб приховати свою провину, адже саме він і є злочинцем.
Як чудернацький сон, який наснився головному герою: суддя має вести розслідування проти самого себе.
Як колоритну народну комедію з переодяганням (деякі жіночі ролі грають чоловіки), де є місце площадковому театру або його «молодшому брату» перформансу, гучним драйвовим пісням і барабанному бою.
Як притчу, яка змушує замислитися над серйозними питаннями, в якій образ глека набуває вже символічного значення.
Як репортаж із судової зали - іноді здається, що події відбуваються в якомусь із наших судів - районному, міському, чи то навіть горезвісному печерському - дарма, що п'єса написана більше 200 років тому.
Як захоплюючу подорож до брехтівського театру, яким нечасто зараз глядачів балують.
Як виставу-символ, в якій кожна деталь, кожне слово мають значення і які народжують довгі ланцюжки асоціацій, у тому числі і літературних (тут тобі і гоголівським «Ревізором» віє, і матінка Кураж згадується, нарешті, сам суддя Адам набуває рис франківського Лиса Микити).
Як зміну невимовно красивих картин - з чудовими декораціями, вишуканими костюмами, з особливою пластикою рухів.
Нарешті, можна просто зачаруватися звуками - насолоджуватися віршованими рядками тексту і яскравою музикою, що створює оркестр.
Режисер Роман Мархоліа немов вклав до рук глядача чарівний калейдоскоп: повертай його і дивись на сцену під різними кутами.
В основі постановки шедевр європейської та світової класики – комедія Генріха фон Кляйста «Розбитий глек». Загалом, драматург не дуже знаний в Україні, хоча був улюбленим автором Івана Франка, який перекладав Кляйста українською. І «Розбитого глека» першим переклав саме Франко - на жаль, переклад не зберігся. А от із російськомовним читачем її свого часу познайомили Федір Сологуб і Борис Пастернак.
Але нарешті! Відтепер маємо гарний сучасний український переклад «Розбитого глека» від Андруховича. «Мені вдалося його вмовити, щоб він зробив для нашого театру переклад, і Юрій Ігорович блискуче його зробив. Мало того, ми випустили книгу «Розбитий глек» - із перекладом Андруховича, з фотографіями з вистави - це такий проект, не тільки вистава, але й книжка», - розказує винуватець події Остап Ступка (вистава є бенефісною і створена до ювілею народного артиста України, прем'єра відбулася в листопаді минулого року).
Здавалося б, бенефіс. Здавалося б, уся увага глядачів має бути прикута лише до бенефіціанта. Остап Ступка в образі сільського судді Адама дійсно неперевершений! Але разом із ним на сцені чудова команда акторів, кожен з яких вражає своєю грою: очей не відірвати від зміни емоцій на обличчях, пластичних рухів, енергійних дій. Акторський ансамбль підкорив навіть тих, хто дещо занудьгував. Як вдячність - довгі оплески і вигуки «браво» - і не тільки виконавцям центральних ролей.
А на питання, чому до ювілею був обраний саме Кляйст, саме «Розбитий глек», Остап Ступка відповів: «Тому що це невідома п'єса, а я вступив в таку фазу життя і творчості, що мене цікавлять не хрестоматійні речі, а якісь нові, щоб відкривати для себе як для актора, для українського глядача, для західного глядача - тому вибрали саме цю п'єсу». Але, як виявилося, зробити виставу «на злобу дня» не планували: «Ні, це не з огляду на ситуацію, яка є - це так тексти прописані. «Диявол живе в судах» - це ж написано в 1807 році. Нічого не змінилося».
У нашій країні дійсно - нічого. Але не зважаючи на це, фінал вистави дуже життєствердний, можна навіть сказати, «пробуджуючий» - із надією на світле майбутнє.
${gallery:cd67796f158f413d68f5b53f487572e1}
Джерело – Вгору