Понад 196 країн і 28 років безупинних подорожей з рюкзаком за спиною. Майк Спенсер Боун — 49-річний мандрівник із Канади. Від 1990-х років він побував в усіх країнах світу. Його нескінченні історії зрештою об’єдналися в збірці World’s Most Travelled Man («Найзавзятіший мандрівник у світі»), яку вже відзначили кількома нагородами.
Про те, як безкоштовно дослідити Ірландію, врятуватися від обстрілів у Сомалі, а від гніву місцевих — в Іраку, та чому йому так подобається Україна, Майк розповів Громадському.
«Я мандрував дикими місцевостями, півроку ні з ким не спілкувався, жив на те, що давала природа — збирав ягоди, горіхи, полював на диких тварин», — Боун починає розповідь із перших мандрівок, які почалися ще в 90-ті.
Місце зустрічі ми обрали не випадково. Це пішохідний міст через Дніпро, звідки відкриваються приголомшливі пейзажі міста. Міст веде до Труханового острову — зеленої оази між правим і лівим берегами Києва, яку дуже вподобав Боун.
«А трохи далі від людних місць є багато жаб, змій і дивних грибів. Цікаво просто гуляти й дивитися на різні речі», — розповідає він.
Любов Боуна до дикої природи перетворилася на любов до подорожей. Від 1990-х років канадець відвідав усі країни світу. «Заключною країною світу» була Ірландія, яку він зміг дослідити безкоштовно.
«Я вирішив, що в Ірландії я прийматиму будь-які замовлення від ЗМІ, — пояснює Боун. — Я працював усюди: виголошував промови в школах, писав для газет, брав участь у ток-шоу. Зрештою, мене почали впізнавати на вулицях, навіть пиво давали задарма. Я не платив за рибу, картоплю фрі чи іншу їжу».
Відчайдух
Боун каже, що його цікавлять подорожі до країн, де «відбуваються конфлікти або екстремальні події», які він удало досліджує завдяки знанням та дотепності. Він згадує про мандрівки до Демократичної Республіки Конго та Сомалі.
«Мені вдалося пройти через гори Рувензорі (в Конго), хоча люди казали, що біла людина там не виживе. Я просто вдав із себе інспектора зі Сполучених Штатів, — розповідає Боун. — Вони (ополченці) зупиняли мене по 8-10 разів на день і, наводячи на мене пістолет, казали: «Або ти даєш гроші, або я тебе вб'ю».
У Демократичній Республіці Конго, Боун жив у племені пігмеїв бамбуті. Із сітками та списами вони полювали на антилоп. «Це було досить весело», — каже він.
Республіка Конго
Боун також став першим туристом у столиці Сомалі Могадішу після того, як у 1991 році там повалили центральну владу.
Тоді в місті «було небезпечно через обстріли важкої техніки та снайперів». Утім, згодом мандрівникові навіть удалося заручитися підтримкою сомалійського уряду, тому «все обернулося на краще».
Та одного разу він дійсно почувався в небезпеці. Це сталося в Іраку у 2003 році, в розпал операції «Мертва хватка» під час війни в Перській затоці.
«Мені здалося, що було б цікаво вбратися в місцевого жителя, дати хабара, щоб перетнути кордон і їздити довкола автостопом, спостерігаючи, як воюють американці та іракці. Якщо я не розмовляв би англійською і просто мовчав, ніхто навіть не здогадався б, що я іноземець».
Утім, дорога перестала здаватися такою веселою, щойно його підібрав водій, який зажадав зупинитися в Тикріті — малій батьківщині Саддама Хусейна. Американські війська саме захопили місто.
«Ми сиділи з водієм у ресторані просто неба, й мені довелося розмовляти з ним англійською... Я відчував на собі злісні погляди іракців, і запитував: «Вони відріжуть мені голову?» На щастя, я вижив».
Сомалі, 2010 рік
Філософська натура
Любов Боуна до подорожей відповідає його філософському погляду на життя. Він розповідає про два шляхи людської природи, й, завдяки мандрівкам навколо світу, йому вдалося осягнути обидва:
«Коли ти оточений людьми, це лише одна частина твоєї людської природи… Другий шлях — коли ти на самоті, полюєш у дикій природі або тижнями чи місяцями живеш наодинці з собою. Й один шлях до людської природи немає нічого спільного з другим».
Його нескінченні історії зрештою об'єдналися в збірці World’s Most Travelled Man («Найзавзятіший мандрівник у світі»), яку вже відзначили кількома нагородами. Опублікована у 2007 році, книжка розповідає про 23 роки «блукання дикими місцями, подорожей морями і сухопутними шляхами, щоб дослідити Землю».
«Зважаючи на те, що мати на увазі під «подорожуванням», багато хто вважає мене найзавзятішим мандрівником», — розповідає Боун, пояснюючи назву книжки.
«Деякі люди роблять це швидше… Вони можуть вийти з літака на годину, зробити селфі, а відтак знову полетіти. Я хотів максимально відчути життя в кожній країні, зробити це не по-сучасному».
Папуа Нова Гвінея
Агадес, Нігер
Любов до України
Попри те, що його світогляд настільки ж широкий, як і вся планета, Боун називає Україну його «найулюбленішим місцем, де можна провести літо в Північній півкулі». Від 2015 року він буває в Україні щороку.
«Це вже четверте літо поспіль, як я приїжджаю сюди щонайменше на кілька місяців», — каже він.
Боун каже, що найбільше йому подобаються приязність українців («У мене тут дуже багато друзів, це неймовірно») і те, що країна не переповнена туристами.
Він також підкреслює величезні зміни, які Україна пройшла від часів його першого візиту у 2005 році.
«У 2005 Україна була дуже радянською країною. У людей був такий вираз на обличчях, наче вони десь із далеких російських промислових центрів... Сьогодні люди, а надто молодь, більше скидаються на жителів Польщі чи навіть Німеччини».
Джерело – Вгору
