Зміцніти духовно, об'єднати навколо збирання та прикрашання Великоднього кошика цілу сім’ю, спробувати освячені наїдки, згадати тих, хто вже не з нами. Такою є підготовка та саме святкування одного з найбільших християнських свят – Пасхи.
Сайт "24" зібрав найцікавіші передпасхальні та пасхальні традиції із різних областей України, аби показати, яким різноманітним у плані культурному є Великдень.
Чистий четвер
На Гуцульщині до цього дня готуються заздалегідь. Ще у понеділок дітвора відвідує хресних батьків і стареньких. Так "гріє діда", сповіщаючи про те, що Великдень не за горами.
За таку добру звістку дівчаток і хлопчиків пригощають або кукуцами – булочками із випеченими хрестиками, або солодощами.
Збереглася на Західній Україні і традиція перескакувати у цей день через вогнище, таким чином – очищувати тіло й душу та набиратися сил на рік уперед.
Натомість на Поліссі досі виконують звичай із діжею, яку готують до замішування тіста на паски. Її вимивають, накривають рушником, підв’язують червоною крайкою, зверху на неї кладуть гроші і ставлять на стовпчики воріт, аби підняти вище до неба. Люди вірять: коли зійде сонце, то своїм промінням благословить бочку. Відтак господині цієї місцевості, а також Поділля, Галичини та Покуття беруться за не менш сакральний ритуал випікання святого хліба.
Якщо ж говорити про справи побутові, то у цей день варто повикидати з оселі мотлох, а ще не позичати у когось чи комусь гроші.
Випікання пасок
Кажуть, що цей обряд господиня має здійснювати наодинці, без чужих очей. Серед різноманіття рецептів Великодньої паски знаходимо і сирні, традиція випікати які збереглася у Центральній та Східній Україні.
У Чорнобильській зоні та на Поліссі люди поважного віку, яким далеко ходити до церкви, виносять спечений хліб на вулицю під час сходу сонця, аби воно благословило його.
Свята неділя
Ніч перед Великоднем наші предки вважали магічною. Казали, що під час неї можна відшукати скарби. У руку треба було взяти червоне пасхальне яйце, йти шляхом, а коли воно у долоні почне нагріватися, тоді ж варто зупинитися і на тому місці копати.
Ще в давнину люди запалювали біля церков вогнища та пильнували, щоб вони не погасли. Цікаву традицію із багаттям влаштовували у селі Чортівець, що на Покутті. Під тамтешньою церквою його розкладали, у ньому ж спалювали непотріб, а коли вогонь горів все яскравіше, кругом нього ставали хлопці.
Це створювало ілюзію біблійного епізоду, коли апостоли грілися біля вогню, чекаючи на Ісуса.
У давні часи дуже святковим виглядав храм і в селі Котельва, що на межі Полтавської і Сумської областей. Там робили ліхтарі, схожі на китайські, і вивішували по периметру будівлі, а ще в кожному дворі та на деревах.
Вже після літургії та святкового сніданку біля храмів водять гаївки: дітвора співає пісні, дорослі ж кружляють у хороводі. Ця традиція міцно вкоренилася на Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині.
На Закарпатті у давнину під час Великодньої неділі ігрищами також не нехтували: на Хустщині "били блишки", а на Рахівщині грали в "букурію". Сьогодні ж, після забав, закарпатський господар обкурює світлицю ладаном. Якщо у родині є дівчина на виданні, то освячену паску їй кладуть на голову, промовляючи: "Аби була людям велична, як паска ця пшенична!".
На Яворівщині ж за незаміжніми навіть пильнують: ватаги хлопців ходять від хати до хати і співають дівчатам пісні, які дуже нагадують колядки.
Частування
В народі куштування освячених наїдків називають ще розговінням або розговинами. На самий Великдень, а також у понеділок і вівторок, глава роду ділить паску і яйце на стільки частин, скільки у сім’ї є людей. На Поділлі, Волині та Західній Галичині після такого обряду господар три рази обходить стіл із мискою, повною їжі, щоби були багатими. Жодної крихти зі свяченого старалися не впустити мешканці Східної та Центральної України, мовляв, аби скромні шматочки не дісталися мишам, які нібито можуть перетворитися на кажанів, скуштувавши наїдків.
У такий величний день за святковим столом не варто забувати про померлих родичів. Наприклад, на Херсонщині разом із великодніми стравами на стіл ставлять "могилку", – тарілку, наповнену землею, в якій вже встигли прорости стебельця вівса. Поміж зелених пагонів вмощують крашанки: їх кладуть стільки ж, скільки у сім’ї покійників.
Вода і великодні свята
Одразу спадає на думку поливаний понеділок. Традиція обливатися у другий день свят бере свої корені ще з давніх часів і зараз є поширена всією Україною.
На Гуцульщині та Бойківщині батьки дівчат, яким діставалися такі "водні процедури", ще й раділи. Прихід поливальників означав, що надія на заміжжя є, отож придане готувати можна. Магічну дію, начебто, має вода, в яку кладуть монети та дві крашанки, нею вмиваються. Відтак програмують себе на те, аби і рік був багатим, і краса цвіла.
Джерело – Вгору
