Посттравматичний синдром — міна уповільненої дії

Основні його симптоми: порушення концентрації уваги, ритму сну і неспання, гіперзбуджуваність, самоізоляція, нав’язливі спогади і думки, нічні кошмари, засмучення або гнів…

Участь в АТО для військовослужбовців — це неабияке психологічне випробування. Багато воїнів відчувають важкі душевні переживання в боях і складних польових умовах, в яких їм доводиться жити. Актуальною є проблема пошуку ними свого «нового місця» в соціумі. Психологи громадської організації «Реабілітаційний центр святого Павла» вирішують питання соціально-психологічної адаптації ветеранів АТО та допомагають їм повернутися до мирного життя.

— Психологічна допомога — це комплекс заходів, де фахівець може зрозуміти, в якому стані знаходиться військовослужбовець і запропонувати спеціальні вправи, методи опрацювання травматичного досвіду, — розповідає керівник волонтерської психологічної служби Одеси Катерина Реброва. — Завдання такої роботи — допомогти ветеранам АТО пережити наслідки стресу і психотравми, зміцнити сім’ї, почати новий етап у професійному житті. На жаль, в нашій країні немає культури звернення до психологів. Доводиться долати недовіру і розвіювати міфи, пояснюючи, що психолог працює з психічно здоровими людьми, тільки за їхнього бажання і готовності до змін. Правила спілкування і регламент обумовлюються на першій зустрічі.

Зрозуміло, що боєць повертається із зони бойових дій іншою людиною, яка пережила новий, часто екстремальний для себе досвід. Для багатьох з тих, хто зустрічався з психологами, було важливо зрозуміти, що особливості їхньої поведінки та сприйняття після участі в бойових діях — це нормальна реакція на незвичайні обставини. Таке розуміння дає людині підтримку, дозволяє прийняти себе такою, якою вона є. Знадобиться час, власні зусилля, підтримка близьких, побратимів і суспільства, щоб повернуться до мирного життя.

Офіцер душевного здоров’я Ізраїлю Моті Пікельнер:

За словами Катерини Ребрової, індивідуальне консультування і психотерапія здійснюються за запитом атовця або члена його сім’ї. Групова форма роботи з ветеранами ведеться за кількома напрямками. Це реадаптація атовців у мікросоціум — гармонізація сімейних і родинних відносин, перегляд і формування життєвих цілей і цінностей на етапі повернення із зони бойових дій до мирного життя, розвиток стресостійкості, навичок саморегуляції, впевненості в собі, побудова життєвого плану і конкретних планів дій.

Крім того, діє група підтримки для матерів, дружин, дітей із сімей ветеранів АТО, де учасники спілкуються, розповідають про актуальні проблеми і за допомогою арт-засобів отримують ресурси для їхнього вирішення. З особливою радістю ветерани, їхні дружини і діти відвідують заняття з іпотерапії, що стало можливим завдяки волонтерській ініціативи кінного клубу «Айвенго».

Варто зазначити, що посттравматичний стресовий синдром настає не у всіх учасників АТО, виникає він, як правило, після важкої події у разі неготовності людини впоратися з цим досвідом. За статистикою, до нього схильні 25 відсотків людей. Основні симптоми ПТСР: порушення концентрації уваги, ритму сну і неспання, гіперзбуджуваність, постійне посилення емоцій до межі, оніміння — відсутність емоційного діапазону, самоізоляція, нав’язливі спогади і думки-флешбеки, нічні кошмари, переоцінка цінностей — невпевненість у власних переконаннях, у тому, що люди здатні вас розуміти, почуття самотності, засмучення або гнів, викликані відчуттям, що вас нібито зрадили.

До речі, в центрі психологічної служби, який знаходиться в Одесі за адресою Пастера, 17, проводиться безкоштовний курс психотерапії, тренінгові та навчальні заняття.

Нерідко ветерани АТО не діляться своїми переживаннями з дружинами і матерями, намагаючись уберегти їх від того болю, якого зазнали самі. Звернутися по допомогу до фахівця спонукають рекомендації побратимів.

Варто зазначити, що військовим не завжди потрібна допомога фахівця. Лише тоді, коли людина не може самостійно впоратися з труднощами.

— Якщо атовець самотужки не здатен подолати психологічні проблеми і не хоче звертатися по допомогу до фахівця, то близькі мають оцінити, чи вистачить у них терпіння і сил для допомоги йому і підтримки, аби той відчув, що потрібен родині, і його потрібно прийняти разом з новими поглядами, проблемами, страхами… Потрібно дати час для адаптації, — зазначає Катерина Реброва. — Ось що пише мені один боєць: «По поверненні додому з війни розумієш, що ти вже інший, і ті, кого ти називав близькими, друзями, вони теж уже інші… І тому легше залишитися наодинці з собою…» Тож якщо атовець не хоче йти до психолога, то, можливо, йому зможуть допомогти його побратими, які вже змогли подолати такі ж психологічні проблеми.