У Києві завершився 15-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Це 62 фільми, 36 країн, 230 учасників та неймовірно насичені програми індустріальної платформи DOCU/ПРО, майстерні DOCU/КЛАС і правозахисної програми RIGHTS NOW!
29 березня у Довженко-Центрі відбулася церемонія нагородження фільмів-переможців, яку провели модераторка фестивалю Катерина Поправка та менеджерка культури і кооординаторка перекладів фестивалю Анна Корягіна.
Цього року журі Docudays UA визначило переможців у чотирьох основних номінаціях: DOCU/ЖИТТЯ, DOCU/ПРАВА, DOCU/КОРОТКО та DOCU/УКРАЇНА. Конкурсні фільми змагалися за спеціальний Приз студентського журі.
Традиційно свого фаворита організатори фестивалю відзначили призом імені Андрія Матросова. Свого переможця обирали і глядачі Docudays UA.
Також під час церемонії закриття незалежна міжнародна служба новин Current Time відзначила спеціальною нагородою одного з учасників конкурсу фестивалю. Приз у $5000 отримав фільм «Явних проявів немає» режисерки Аліни Горлової «за делікатне висвітлення внутрішньої катастрофи героїні».
З кожним роком призів на фестивалі більшає, що нас дуже тішить. Цього разу ми також представили новий приз від організації-співзасновника фестивалю: Української Гельсінської спілки з прав людини. Нагороду вручили героїні фільму «Явних проявів немає» Оксані Якубовій «за силу духу, мужність і незаперечне ствердження ідеї рівності жінок і чоловіків на прикладі власного життя».
Замість традиційного показу фільму-переможця фестивалю на церемонії закриття відбувся музичний кіноперформанс від Довженко-Центру. Сенсаційна кінознахідка «Документи епохи» об’єднала в одному творі унікальні кадри Києва, Одеси початку XX століття та кінохроніку історії України від Першої світової війни до кінця 1920-х років.
DOCU/ЖИТТЯ
ПІСОК І КРОВ (реж. Маттіас Крепп та Анґеліка Шпанґель, Австрія)
Велике кіно може розкривати приховані аспекти людського життя, освітлюючи те, що перебуває в тіні. Відштовхуючись від перешкод для фільмування головних героїв, автори стрічки знаходять правильний підхід, який дає змогу резонувати їхнім свідченням. Сила знайдених кадрів наочно показує божевілля війни й необхідність плекати ненависть, щоб створити ворога. Вдумлива конструкція змушує глядачів заповнювати прогалини, формувати зворушливий і глибокий портрет складного світу, який зрештою стає універсальним досвідом.
DOCU/ПРАВА
ЯВНИХ ПРОЯВІВ НЕМАЄ (реж. Аліна Горлова, Україна)
Правдивий портрет людини, котра пройшла крізь війну і намагається повернутися до життя. Це стрічка про жіноче обличчя війни і про травму, перед якою усі рівні. Тут правильно витримана дистанція між глядачем і героїнею стрічки, без жалю, фальшу та надмірної героїзації. Це фільм про те, з чим доведеться зіткнутися тим, хто повертається, і тим, хто їх зустрічає.
DOCU/УКРАЇНА
Головний приз
ВЄАЮФРОМ (реж. Дмитро Лавріненко, Україна)
Може здатися, що цей фільм хаотичний, але форма – це лише форма, якщо вона переконлива. Багато авангардистів кладуть камеру на землю і вдаються до безпосереднього, більш примітивного погляду на самих себе і на світ довкола. Женя також це робить, користуючись допомогою режисера, який володіє неперевершеною монтажною майстерністю. У результаті на позір наївна і смішна, а часом і трагічна історія життя (історія про «людину у світі») сягає нового рівня — рівня відбитку історії, переходу в часі.
Спеціальна відзнака
МАНЛИВИЙ, СОЛОДКИЙ, БЕЗ МЕЖ, АБО ПІСНІ І ТАНЦІ ПРО СМЕРТЬ (реж. Таня Ходаківська, Олександр Стеколенко, Україна)
З його блаженними кінематографічними моментами й несподіваними сузір’ями (пальців і тканини, жестів і культурних ландшафтів), цей універсальний фільм про смерть (і те, що за нею) вразив нас самою майстерністю ручної роботи. Він зворушив своєю спокійною жагою життя.
DOCU/КОРОТКО
Головний приз
КІНО ДЛЯ КАРЛОСА (реж. Ренато Боррайо Серрано, Росія)
Вправно змонтовані гострі розмови... З теплотою і шанобливою іронією, яка, втім, оприявнює сміховинне, обурливе тло ура-патріотизму й русофільського шовінізму, молодий батько документує стан світу, у якому народжується його дитина: сімейні зв’язки об’єднують те, що роз’єднують ідеології. Принаймні в кіно.
Спеціальна відзнака
ГІРЧИЦЯ В САДАХ (реж. Пьотр Армяновський, Україна)
Будиночок, молода жінка, спекотне літо та дивні звуки – звуки війни. Поступово ми починаємо брати участь у відображенні життя в Богом забутому місці, що, однак, міститься у країні, існування якої (як і конституції Європи) поставлене на карту. Життя – це цілковито особиста справа, надто на вразливих східних кордонах України.
Спеціальна відзнака
ЖАЛАНШ - ПУСТИЙ БЕРЕГ (реж. Марчін Саутер, Польща)
Закорінена у вірі в чистоту та поетичність документального кіно, ця візуально потужна і збалансована медіація між (і медитація над) реаліями життя і метафорами розпаду зображає руїни Аральського моря – постутопічний краєвид, населений одинаками, чия боротьба тьмяніє на тлі осяйної радості.
ПРИЗ СТУДЕНТCЬКОГО ЖУРІ
Головний приз
ВІДДАЛЕНИЙ ГАВКІТ СОБАК (реж. Сімон Леренґ Вільмонт, Данія, Фінляндія, Швеція)
За чисті очі дитини, що радіють простим речам усупереч меланхолії у тіні війни.
Особлива відзнака
МАНЛИВИЙ, СОЛОДКИЙ, БЕЗ МЕЖ, АБО ПІСНІ І ТАНЦІ ПРО СМЕРТЬ (реж. Таня Ходаківська, Олександр Стеколенко, Україна)
За зухвалість експерименту без кордонів і подорож без межі.
ПРИЗ ГЛЯДАЦЬКИХ СИМПАТІЙ
ПЕРША СОТНЯ (реж. Ярослав Пілунський, Юлія Шашкова, Юрій Ґрузінов, Україна)
ПРИЗ ІМЕНІ АНДРІЯ МАТРОСОВА ВІД ОРГАНІЗАТОРІВ DOCUDAYS UA
ГІРЧИЦЯ В САДАХ(реж. Пьотр Армяновський, Україна)
За міру любові, для якої не існує перешкод.
Також кінофестивальний дистриб’ютор LETTER TO FEST обрав найкращий український документальний фільм програми Docudays UA-2018. Це стрічка «Явних проявів немає» режисерки Аліни Горлової. Приз від дистриб’ютора — це сертифікат на безкоштовну подачу фільму на 50 міжнародних кінофестивалів.
Джерело – Вгору