Меморіальні протистояння між Польщею та Україною тривають. Нещодавно польський парламент проголосував, а президент країни підписав зміни до закону про Інститут національної пам'яті. Цей закон в Україні спрощено називають «антибандерівським законом».
Про те, що ці зміни означають для України, чим Інститут національної пам'яті в Польщі відрізняється від його українського аналога, та як реагує польське суспільство — Громадське поговорило з Олею Гнатюк, професоркою Варшавського університету та Києво-Могилянської академії. Нижче — основні тези розмови.
Про що йдеться у правках до закону?
«Ідеться передусім не про закон, а про правки до закону про Інститут національної пам'яті в Польщі. У правки внесли кілька пунктів. Саме вони викликали обурення у всьому світі. Насамперед в Ізраїлі. Відгукнулися також і Сполучені Штати, відгукнулася Франція, відгукнулися високопосадовці в Німеччині. Звісно, що була реакція з боку України.
Українці з'являються там винятково в одному контексті, коли йдеться про прикметник «український націоналіст», «український націоналізм», «українські націоналісти».
Водночас у правках написано не Східна Галичина, а Малопольща Східна — це адміністративний термін, що вживався у Другій Речі Посполитій, але, звісно, не може використовуватися сьогодні, адже це викликає обурення з українського боку.
Другий ляп — це часові рамки 1925-1950 роки. Отже, про яку «Східну Малопольщу» може йтися? Як можна казати про злочини українських націоналістів, якщо йдеться про польських громадян?
Мене особисто найбільше обурює в цих правках, що злочини проти цивільного населення з боку українських формацій стоять в одній площині зі злочинами комунізму й нацизму.
У дискусіях, які велися на той час у парламенті, фактично ці злочини представляли, як найгірші злочини, набагато гірші від нацистських чи комуністичних. Це не може не викликати обурення. Це не відповідає історичній правді. І вже за те, що я так публічно кажу, мене можуть притягнути до відповідальності».
Інститут національної пам'яті як політичний інструмент
«Інститут існує вже майже 20 років. І від самого початку він спричиняв гострі дискусії і палкі суперечки. Інститут побудований таким чином, що має кілька окремих напрямків діяльності: відділ, який займається люстрацією — це прокурорський відділ. Там працюють прокурори, які займаються люстрацією, тобто перевіркою, чи кандидат на високу посаду в публічній сфері не був секретним співробітником комуністичних спецслужб.
Є також напрямок пошуку злочинців, що скоїли злочин проти людяності під час Другої світової, чи тих, хто скоїли злочини за часів комунізму.
Якщо йдеться про люстраційні процеси, їх було досить багато. Зокрема й процес проти Леха Валенси — символу нашого спротиву, символу нашої перемоги. Уявіть, що починається процес проти якогось символу Майдану і звинувачують ту чи іншу особу, ніби вона насправді таємно співпрацювала з режимом Януковича.
Інститут неодноразово ставав політичним інструментом, попри те, що задум був хороший. На жаль, політики використовують у своїх цілях усі потрібні важелі. Інститут мав бути досить незалежним, але де-факто він незалежним ніколи не став».
Польські сенатори голосують після дебатів у верхній палаті парламенту Польщі щодо законопроекту «Інститут національної пам'яті.
Відмінність Польського інституту пам'яті від українського Інституту національної пам'яті
«В Інституті є дослідницький, освітній і архівний напрямки. Величезна і фундаментальна різниця між українським Інститутом національної пам'яті і польським Інститутом саме в цьому — у розпорядженні польського Інституту опинилися величезні засоби, величезні архіви спецслужб. Вони, на жаль, не у відкритому доступі, і саме це дає можливість для певних маніпуляцій. Найбільшого розголосу набула справа з Лехом Валенсою».
Внесок України до погіршання стосунків з Польщею
«На мою думку, ці правки є прямою реакцією на пакет декомунізаційних законів в Україні, який поляки сприйняли винятково як уславлення, як похвалу українського націоналізму. Марно пояснювати, що наміри були зовсім іншими. Поза тим, пакет законів 2015-го року ухвалили у Верховній Раді буквально дві години після того, як тодішній президент Броніслав Комаровський мав там промову. Польська сторона сприйняла це як ляпас.
Менше з тим, люди, близькі до президента Броніслава Комаровського, дотепер уважають, що саме ухвалення цього пакету законів стало таким цвяхом у труну, останньою краплею, яка зумовила поразку Комаровського на виборах у травні 2015 року. Отже, українці теж зробили певний внесок у те, що, так би мовити, демократична громадянська платформа перестала бути при владі в Польщі».
Реакція громадської думки в Польщі на правки до закону
«Найбільше уваги привернув аспект, що стосується польсько- єврейських відносин. Водночас катастрофа у польсько-українських відносинах цікавить набагато менше. Окрім одного публічного листа і одного мого тексту на цю тему, більше я нічого не чула. Може, ще один текст на порталі «Культура ліберальна». Тому можу сказати, що громадська думка в Польщі, на відміну від України, оминула це увагою».
Як ревізія історії вплине на популярність правлячої партії і в Польщі
«Після цієї бурі у склянці води, яка перетворилася на світову бурю, відбувається чергове зміцнення правлячої партії, про це свідчать опитування громадської думки. Я переконана, що люди, які мислять критично і голосували за партію «Право і Справедливість», не підтримають її на наступних виборах. Але мою думку розцінюють як вкрай оптимістичну».
Джерело – Вгору
