337 незрячих кобзарів – саме стільки зібрав у грудні 1930 року "З'їзд народних співців Радянської України".
Головнам мета звучала дуже традиційно, як для тих часів: "активне залучення народних співців до будівництва соціалізму".
Поїздка повинна була закінчитися у Москві, на станції "Козача Лопань". Але вночі музикантів потайки вивели з вагони, змусили йти до лісосмуги, де замість вдячної публіки на них чекали…свіжі ями для майбутніх трупів.
Пошикували в одну шеренгу, скоро підійшли й "бійці особливого відділу НКВС" і розстріляли без суду і слідства, і головне – без жодних пояснень, кожного. Тіла засипали вапном (аби собаки не почули запаху покійників), зверху притрусили землею. А музичні інструменти просто спалили поруч.
В радянських газетах про це не було жодної згадки. Навіть архіви КДБ і ті мовчали про розстріл – замітати сліди, така була інструкція згори.
Репресії по відношенню до кобзарів почалися відтоді, коли вони стали невигідні канонам СРСР – більшовики влаштовували на них облави і користуючись фізичними недоліками (всі ж бо були сліпі) стріляли на місці.
Але ця течія була настільки сильною, що так просто позбавитися від "ненависних українських бардів", як їх тоді називали, було неможливо – їх знали та поважали у кожному селі, тому в НКВС змінили тактику, прийнявши низку постанов:
"Про заборону жебрацтва", "Про обов'язкову реєстрацію музичних інструментів у відділах міліції та НКВС", "Про затвердження репертуару в установах народного комісаріату освіти" і.т.д.
Ці документи були лише прикриттям, масове знищення не припинялося.
До цькування кобзарів підключають і деяких українських письменників. Були на службі пропаганди, як виявилося потім, і деякі письменники. Наприклад, мало хто згадує, але саме Микола Хвильовий закликав покласти край "закобзарюванню України", "вибити закобзарену психіку народу". Його думки майже слово в слово повторив Бажан у поемі "Сліпі", де пісні кобзарів відкрито називаються "проклятими", а самі вони – "смердючими недоносками".
Навіть це не спрацювало – книжки, то ще половина справи, а розвідка вже готувала чергову страшну ідею: зібрати кобзарів та лірників начебто на з'їзд і всіх розстріляти, а їх кобзи та ліри знищити, що і зробили у 1927 році.
З того часу легенди про кобзарів не зникали, адже це була ціла епоха: не тільки в музиці, а й в українській культурі. Епоха, яку так цинічно винищили за вказівками від кількох впливових на той час людей.
Джерело – Вгору
