9 лютого 1918 року у місті Берестя було підписано мирний договір між УНР та країнами Четверного союзу - Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Османська імперія і Болгарія.
Берестейський мир був досягненням України на міжнародній арені – держава підписала рівноправний договір з провідними країнами світу. Цим вони визнали її.
Угода дала можливість відбити наступ більшовиків і відновити владу Центральної ради. Це перший міжнародно-правовий документ, який визначав міжнародний статус України та її західні кордони.
Україна та Австро-Угорщина підписали таємну заяву і таємний додаток, за якими Підляшшя та Холмщина відходили до УНР, Галичина і Буковина об'єднувалися в один край у складі Австро-Угорщини з наданням українцям широкої автономії, а в Криму мала утворитися мусульманська республіка.
Берестейський мир ще називають "хлібним миром". Завдяки цьому договору із України до Німеччини прибуло 60 млн пудів хліба – 983 тис. т, 4,5 тис. т м'яса та іншої сільськогосподарської продукції, пише сайт prosvit.org.
"Мир з Україною був підписаний під тиском голоду, що вже почався. Весною і літом 1918 року приїхало до нас з України 42 тисячі вагонів. Такі харчі було б неможливо дістати з якого-небудь іншого місця. Таким чином мільйони людей врятувалися від голодної смерті. Нехай подумають про це ті, що критикують Берестейський мир", писав Оттокар Чернін (1872–1932), міністр закордонних справ Австро-Угорщини.
Берестейський мир псував стосунки України з Англією і Францією, які воювали проти Німеччини та її союзників. Але був перемогою над Росією, яка робила все можливе аби залишити українські землі у своєму складі. Лев Троцький на мирних переговорах у Бересті збрехав, що Центральну Раду в Києві скинули. 13 січня 1918 року в газеті "Пролетарская мысль" з'явився матеріал "Центральна Рада намагається змарнувати боротьбу за мир", в якому наголошувалось, що делегація УНР прибула до Берестя для зриву переговорів.
Політики УНР тоді неоднозначно оцінювали цю подію. Зокрема, генеральний секретар закордонних справ УНР Олександр Шульгин домагався, щоб українська делегація у Бересті дотримувалась незалежності не лише від Росії, а й від Німеччини та інших країн Четверного союзу. Його особливо непокоїло те, що участь делегації Центральної Ради у цих переговорах фактично перекреслювала усі попередні досягнення молодої дипломатії УНР у відносинах з державами Антанти. Отож, коли переговори у Бресті наближались до завершення, 29-річний Олександр Шульгин, щоб не очолювати новий напрям зовнішньої політики, з яким він особисто не погоджувався, вирішив піти у відставку - всупереч умовлянням голови Центральної Ради Михайла Грушевського.
Джерело – Вгору