Соціолог та директор фонду "Демократичні ініціативи" розповідає про настрої в суспільстві та власні сподівання від виборчої реформи.
– Наскільки українці задоволені владою і проведенням реформ?
– Українці абсолютно незадоволені владою. Це видно по рейтингах політичних сил, які при владі, і виборчих рейтингах президента. Ці рейтинги становлять близько 10-11%.
Нещодавно ми попросили людей назвати, які реформи є успішними. Максимум набрала пенсійна реформа – 9%. Водночас 77% опитаних не назвали жодної успішної реформи. Очевидно, люди незадоволені.
Понад 40% вважають, що взагалі нічого не зроблено і ще плюс 30% вважають, що зроблено приблизно 10% від того, що потрібно.
Невдоволення дуже високе.
– Останній тиждень був насичений на політичні скандали – закон про НАБУ, звільнення Єгора Соболєва… Як оцінюєте революційні настрої в суспільстві?
– Я би відповіла на це запитання з позиції готовності людей особисто вийти на акції протесту. Зараз це близько 20%. Це один із найнижчих показників за весь час наших соціологічних вимірювань, які почалися з 2000 року. Хоча 20% – немало, але це нижче, ніж бувало.
Я би краще сказала, що суспільство перебуває в розчаруванні та апатії. Тому що ніхто не бачить лідерів, які б могли вивести на протести. Їх немає.
Раніше, якщо люди були незадоволені владою, то мала підтримку опозиція. Зараз такого немає. Зараз розчаровані в усіх.
– Якби найближчим часом відбулися парламентські вибори, якою була б приблизна розстановка сил?
– Важко сказати тому, що приблизно половина населення взагалі нікого для себе не вибрали. Навіть серед тих опитаних, які збираються на вибори, приблизно третина ще не визначилися. Тому тут величезне поле для будь-кого. Величезний резерв електорату.
Якщо орієнтуватися на тих, за кого вже готові проголосувати, то в майбутній Верховній Раді буде складно зробити коаліцію. Кілька політичних сил набрали приблизно рівну кількість голосів.
Лідером є "Батьківщина", але далі з невеликим розривом в межах статистичної похибки, йде "Блок Петра Порошенка", за ними – "Опозиційний блок", "Громадянська позиція", "За життя!", "Радикальна партія Олега Ляшка", "Самопоміч" – це вже 7 прохідних. І ще може бути "Свобода", але вона на межі.
Бачимо велику різницю із ситуацією виборів 2014 року, коли 2 партії мали великий відрив від решти і утворили ядро майбутньої правлячої коаліції, до якої доєдналися ще 3 партії (втім, потім і від’єдналися). А як будуть утворювати більшість сім (а, може, й більше) політичних сил, що мають близькі результати? Навіть не уявляю.
Але зараз робити якісь далекосяжні висновки рано, бо виборці ще не визначилися.
– Кому українці довіряють найбільше і найменше?
– Серед державних інституцій однозначно лідером довіри є армія. Більшої довіри до жодної з державних інституцій немає.
Серед недержавних найбільше довіряють волонтерам. Далі – церква, громадські організації. Засоби масової інформації мають довіру приблизно на 2% більше від показників недовіри.
Найбільше не довіряють тим, хто повинен боротися з корупцією – прокуратура, суди, поліція, за винятком патрульних.
Серед лідерів недовіри – Верховна Рада. А з нею – уряд та президент.
– Що думаєте про можливість проведення виборчої реформи в Україні?
– Очевидно, що виборча реформа потрібна. Але я не думаю, що вона радикально змінить ситуацію.
Що я маю на увазі? У нас немає партійної системи європейського типу. Партії є природним наслідком тієї системи, яка є в Україні – це олігархічно-кланова система в економіці, перш за все, і в політиці. Політичні сили, так чи інакше, є такою ж власністю олігархів, як і засоби масової інформації.
Наші партії – це обов’язково певний популярний лідер. Плюс – фінансово-економічна група, яка підтримує певних політиків. Тому природно, що, не отримавши успіх на виборах, вони дуже часто зникають.
Ось вам небувалий випадок: з парламентських виборів 2012 року в нинішню Верховну Раду 2014 року потрапила тільки одна політична сила, яка там перебувала. І то в 2012 році в неї було 20% підтримки, а вже за два роки – 5%.
Тож партії в Україні – це тимчасові утворення. І це може змінити тільки істотна трансформація суспільства. Що, на жаль, є дуже довгим і складним процесом.
Який позитив може принести виборча реформа, якщо будуть відкриті списки?
Може, трохи вичистить гній з наступної Верховної Ради. Якщо будуть голосувати за конкретних людей, то цілком можливо, що одіозні особистості не пройдуть. Можливо, пройдуть якісь активні і дуже потрібні, хороші люди.
Але це буде залежати від зусиль громадських організацій. Тільки погано, що найбільш популярні ЗМІ перебувають у руках олігархів. Хоча на місцевому рівні простіше стати відомим, ніж на загальнонаціональному.
І все ж таки я сподіваюся, що найбільш одіозних особистостей не буде на наступних виборах. Але точно буде розгул популізму.
Джерело – Вгору
