24-річний Юрій Гашків зі Львова, колишній боєць 95-ї окремої аеромобільної бригади у лавах ЗСУ розповів власну історію. Колишній студент Львівського державного коледжу харчової і переробної НУХТ, який був призваний у 2012 році на військову службу, вирішив продовжити військову справу та добровільно відправився на фронт. Сьогодні він навчається у Львівському національному університеті імені Івана Франка на історичному факультеті.
Розкажіть детальніше про термін перебування у складі ЗСУ на сході України.
– З 2014 року в складі 95-ї окремої Житомирської десантно-штурмової бригади перебував у зоні АТО до 2015 року і за час служби в складі ЗСУ захищав територію на сході країни в таких пунктах: Спірне, Лисичанськ (нафтопереробний завод), Шахтарськ, Савур-Могила, Степанівка, Міусинськ, Авдіївка, Дебальцеве.
Що змінилось у вашому житті та сприйнятті навколишього світу за час перебування в зоні АТО?
– За час війни дуже багато переосмислив та зрозумів, як сильно мене люблять мої рідні і як вони переживають. Але війна прийшла в мою Україну − це був головний чинник, що спонукав мене йти воювати на схід країни.
Чи були ви поранення на війні? Як держава допомагає з лікуванням?
– У населеному пункті Міусинську на Луганщині у 2014 році отримав серйозне поранення − осколкове-сліпе поранення поперекової частини тіла. За рішенням Медико-соціальної експертної комісії на моє лікування виділили 18 тисяч гривень. На цьому все. Під час операції лікарі витягнули осколок довжиною 2,5 – 4 см.
Чи легко було повернутись до цивільного життя?
– Все дуже печально і сумно. Три роки мені знадобилось, щоб адаптуватись у суспільстві. Я, як і більшість "атошників", залишився сам на сам з психологічними проблемами після демобілізації.
Пригадайте, можливо, декілька історій, які запам'ятались Вам на фронті?
– Найкращі відчуття і емоції приходять в АТО, коли вперше миєшся. Це, звичайно жарт, але доля правди тут є. Коли ти не миєшся тижні два, бо не маєш змоги, а тут раптом випала нагода, то після приймання водних процедур ти мовби на світ народився.
Також пам'ятаю, коли ми пережили цілу ніч обстрілу, а вранці в окопі під світанок в одного із хлопців виявилась пляшка хорошого коньяку. Один із співслужбовців запропонував: "А давайте вип'ємо за цей чудовий світанок, що ми зустріли його, що вижили". В цьому окопі було чоловік 15, тому "на кожного" було лише по маленькому ковтку, і це був більш символічний ритуал, ніж просте випиття алкоголю.
Друга історія – про Гуся. Так, не смійтеся, бо саме про нього. Діло було так: нас почали обстрілювати "Градом" у селі Степанівка, ми всі сховалися в підвал і чекали, поки все стихне. Під час обстрілу в нас вибухнула "беха" і згоріло два "ЗІЛи" (мій в тому числі). Вийшовши на вулицю, в кутку я побачив гуся, що був замотаний в мішку, а з дзьоба йшла кров. Цей гусак був десь взятий в місцевого населення чи виміняний на інші речі. І під час обстрілу цей гусь був біля епіцентру вибуху "бехи", що власне майже призвело до його загибелі.
Гусак отримав контузію і поки всі кудись пішли, то я подумав, що його варто спасти від "юшки", якщо гусь таке вже пережив і вижив. Я взяв його і сховав у сарай, на подвір'ї якого ми жили. Залишив йому там їсти, а ми поїхали далі. Ось така історія про гуся, яка запам'яталась на все життя. Жалію, що не забрав його з собою.
Який Ваш прогноз щодо майбутнього України та українського суспільства? Чи змінить його щось і чи варто його взагалі змінювати?
– Я оптиміст, я вірю, що наша держава найближчим часом буде прекрасно розвиватись як в економічному, так і політичному плані. Вірю, що це буде. Війна на Донбасі закінчиться лише з поваленням режиму Путіна і його імперії.
Юрій Гашків (праворуч) з побратимами на фронті
Українське суспільство вже змінила ця війна, воно вже зовсім інше і не буде вже таким, як колись. Цей складний етап, коли прийшло розуміння, що Україна одна і нам в ній жити і творити разом, дав неймовірний відбиток на українцях.
Чи хочете Ви залишитись в Україні і прожити тут все своє життя? Якщо так, то чому і які у Вас плани?
– Мені подобається моя Україна, в ній є все рідне, що близьке мені до серця. Планів багато, але не буду забігати наперед. Як написано в одній з моїх улюблених книжок: "Історія скаже, ким я був і де я подівся". А всім українцям я побажаю мирного неба над головою, бо це дуже важливо. Також хочеться бажати нам хороших політиків, що будуть думати про народ, а не свої кишені.
Джерело – Вгору
