Атмосфера тотальної брехні, в якій продовжує жити сучасна Росія, отруює публічний простір не лише Криму й захоплених районів Донбасу, але й звільнених від окупації територій.
Свідчень цього багато. До них належить, наприклад, нещодавня заява депутата міськради від «Опозиційного блоку» в Маріуполі Андрія Федая про нібито «утиски» російськомовних громадян з боку української влади.
Маріупольці 30 квітня провели акцію у відповідь на заяву місцевого депутата Андрія Федая від імені «Опозиційного блоку» про нібито «утиски» російськомовних громадян українською владою
Міфічна «двомовність» Маріуполя
З власних вражень нещодавнього перебування в Маріуполі можу сказати, що російська мова тут панує і в міській комунікації, і в рекламі, і в місцевих ЗМІ, і на книжкових розкладках тощо. Українська мова не лише витіснена в ґетто, її нерідко сприймають як іноземну, та ще й як непотрібну іноземну: офіціантці в кав’ярні довелось перекласти слово «рахунок», бо вона його не розуміла, в службі таксі, почувши українську, здивовано запитали «Вы звоните из Мариуполя?», на лекції в Приазовському державному технічному університеті на згадку про російську агресію можна було почути репліку із залу «Да кому нужна эта ваша Украина?».
Отака «двомовність» панує в Маріуполі, але це анітрохи не заважає місцевому депутатові повторювати на замовлення московських ЗМІ казку про «утиски» російськомовних в Україні.
Зрештою, мета і джерела впливу чергової активізації «захисту» російської мови з боку представників «Опоблоку» цілком очевидні.
Менш зрозумілою є позиція деяких українських гуманітаріїв, які вбачають загрозу націоналістичної диктатури в нинішніх вимогах науковців і громадських активістів ухвалити врешті-решт мовний закон, який би припинив подальшу русифікацію країни і забезпечив українській мові її реальний, а не декларативний статус державної.
Сергій Дацюк про загрозу націоналістичного реваншу
Подібні міркування щодо уявних небезпек націоналізму висловив, зокрема, філософ Сергій Дацюк у статті «Драма націоналістичного реваншу».
Як вважає філософ, представники партій «Свобода» і «Правий сектор» нині почуваються ображеними. Попри те, що вони давно попереджали про російську загрозу, брали активну участь у революції і війні, очікуваних преференцій від цього вони не отримали, навіть лишилися поза парламентом. Відтак їхньою діяльністю нині керують негативні емоції – заздрість, зневага, підозра, ненависть, помста та реванш. «Звідси, – зазначає Дацюк, – масштабна дискусія щодо мови насправді означає дискусію щодо визнання чи невизнання негативних емоційно-настановчих орієнтацій націоналістів на реванш шляхом підозри, ненависті та помсти щодо росіян чи принаймні російськомовних. Найпростішим виходом багатьом українцям здається розв’язати конфлікт між Росією та Україною через переслідування російськомовних всередині України».
Таке пояснення нинішніх дискусій про мову неправомірно обмежує коло їхніх ініціаторів і учасників представниками «Свободи» і «Правого сектора». Намагаючись висвітлити характер мовних дискусій, Сергій Дацюк виявляє подивугідну короткозорість, не помічаючи активної діяльності численних громадських організацій, створених для захисту української мови. «Не будь байдужим!», «Простір свободи», «И так поймут», «Відсіч», «Безкоштовні курси української мови», «Переходь на українську!» – ось далеко не повний їх перелік.
Такі організації, як «Безкоштовні курси української мови», «Переходь на українську!» та розмовні клуби прагнуть розширити в русифікованих містах коло українськомовних громадян, але досягають цього шляхом доброзичливого заохочення, а не насильства і конфронтації.
«Мовомарафон-25»: «Переходь на українську – стань незалежним!»
З власного викладацького досвіду можу запевнити шановного філософа, якого так непокоїть можливість переслідування російськомовних громадян, що ті київські студенти, які переходять на українську мову у щоденному спілкуванні, лишаються в добрих родинних стосунках зі своїми російськомовними батьками й переслідувати їх не збираються.
Різні традиції тлумачення поняття «націоналізм»
Певного уточнення потребує тлумачення та оцінки поняття «націоналізм» і похідних від нього «націоналістичний», «націоналісти» у статті «Драма націоналістичного реваншу».
«Націоналісти і олігархи – розкольники і вороги громадянського суспільства, – пише Сергій Дацюк. – …Націоналістична диктатура нічим не краща за олігархічну диктатуру. Хоч вони і різні за походженням, але вони однаково придушують свободу і обмежують права. А найгірше – коли ці дві диктатури об’єднуються в одну».
Різко негативне трактування поняття «націоналізм», його демонізація у статті Дацюка продовжує радянську традицію тлумачення «українського буржуазного націоналізму», а також відображає сучасне ставлення в демократичних країнах до інтегральної течії націоналізму.
Відзначення Дня Незалежності України в Івано-Франківську, 24 серпня 2012 року
Проте значення слова «націоналізм» є значно ширшим, воно не обмежується радикальними його течіями. Націоналізм може бути і демократичним, і ліберальним. Варто навести, зокрема, тлумачення цього поняття в Оксфордському словнику англійської мови (Oxford Advanced Learner’s Dictionary, 2015): «Бажання групи людей, які належать до одного народу і мають одну культуру, мову тощо, сформувати незалежну державу». Друге значення слова – «почуття любові та гордості за свою країну, відчуття, що твоя країна краща, ніж будь-яка інша» – словник подає із ремаркою «у деяких випадках з осудом, несхваленням».
Якщо керуватися тлумаченням терміна, прийнятим у країні з давньою демократичною традицією, то до націоналістів треба віднести всіх тих українських громадян, які хочуть мати свою незалежну державу.
У зв’язку з цим надзвичайної актуальності для нашого суспільства набувають міркування сучасного політолога Саймона Дюрінґа: «Абсолютне відкидання націоналізму чи відмова від розрізнення різних видів націоналізмів призводить до такого способу мислення, яким інтелектуали, особливо постколоніальні, відмовляються від ефективних політичних дій».
Джерело – Вгору
