Шановні однодумці! Мабуть, ви вже помітили, як змінилася в останні роки наша газета.
Жодне інше видання не публікує стільки справді професійних матеріалів, як “Вгору”. Тільки в нашій газеті журналісти проводять стільки глибоких, складних, а часом навіть небезпечних розслідувань. Тільки наше видання має дизайн, який польські експерти програми Східноєвропейського Демократичного Центру “Три кроки” визнали найкращим серед усіх регіональних видань України.
Щоб утримувати такий високий рівень “Вгору”, нашому колективу доводиться працювати більше, краще, самовідданіше, ніж газетярам в інших виданнях. І дизайнери у нас мають бути найпрофесійніші. І техніка має відповідати сучасним вимогам. Рівень, якого досягла “Вгору”, потребує більше і часових, і фінансових витрат.
Так, для створення справді професійних ексклюзивних матеріалів потрібні не лише час, освіченість, сміливість, аналітичне мислення, майстерність у письмі, вміння та навички газетяра, а ще й консультації з фахівцями. Взяти хоча б наші розслідування. Перед тим, як написати статтю, журналіст часто просиджує в суді не одне засідання, пише запити в різні державні органи, співставляє й аналізує “відписки”, бере коментарі в різних причетних до справи людей, годинами шукає додаткову інформацію в Інтернеті. А потім юристи роблять ретельну експертизу усіх добутих ним матеріалів, аби стаття вийшла юридично грамотна, неупереджена, а головне – щоб у ній не було помилок, за які нас можуть притягнути до суду. Якщо співставляти час, необхідний на підготовку одного розслідування та на один якийсь “легший” матеріал (наприклад, інтрев’ю з політиком, артистом), то вийде приблизно 1:10. Саме тому інші херсонські видання не беруться за розслідування. “Вгору”, як ви бачите, друкує розслідування мало не в кожному номері. Ми робимо це тому, що не бачимо іншого сенсу в журналістиці, як тільки захищати інтереси громади і простих людей.
Та сьогодні ми вимушені говорити не лише про творчий, а й про суто економічний бік справи. Останнім часом видання “Вгору”, як і багатьох інших газет, в контексті тотального подорожчання стає дедалі економічно складнішим. Лише деякі часописи, що існують на кошти партій та олігархів, – не переймаються фінансовими клопотами. Однак, справді незалежні від олігархів, політиків, чиновників газети, на жаль, не можуть бути незалежними від загальних тенденцій в економіці країни. А сьогодні ці тенденції вкрай неспрятливі для всіх нас – навряд, чи можна віднайти в Україні товар чи послугу, яка б за останні два-три роки не подорожчала. Подорожчало все – папір, послуги друкарні, поштові витрати. І тепер один примірник “Вгору” – лише папір та друк – коштує 5 гривень. А додайте сюди зарплати працівникам редакції, гонорари журналістам і фотографам, платню розповсюджувачам (по 1 грн. 50 коп. за кожну продану газету) – отак і набіжить близько 10 гривень. То чому ж у нас газети усе ж продовжують виходити і коштують вони, як на приведені цифри, набагато дешевше? А тому, що в Україні робота засобів інформації так і не стала бізнесом. Бо за кордоном створені закони, за якими видавець не може продавати свою продукцію дешевше від її собівартості. Тобто, всі видавці “грають” за єдиними правилами. У нас відсутність такої законодавчої бази робить інформаційний простір привабливим для олігархів. Вони утримують збиткові газети і телеканали, не рахуючись із затратами, гальмуючи чесну конкуренцію серед медіа. І все для того, аби за допомогою кишенькових ЗМІ формувати вигідну їм громадську думку, створювати потрібний суспільний резонанс. Особливо таке “промивання мізків” активізується перед виборами та прийняттям законів, вигідних певним олігархічним та політичним угрупуванням.
Отаке, на жаль, “ціноутворення” продовжує діяти в українських засобах масової інформації. І сьогодні, зваживши всі “за” і “проти”, ми з суто економічних міркувань змушені тимчасово відмовитися від друкованої версії газети “Вгору”. Відтепер вона буде виходити в електронному варіанті. Ми збережемо всі наші рубрики – журналістські розслідування, аналітичні статті, фоторепортажі, спортивні коментарі. Ви й надалі зустрічатимете на наших сторінках імена авторів, котрі заслужили у читачів авторитет та визнання – Ірину Ухваріну, Олену Піменову, Тетяну Крючкову, В’ячеслава Гусакова, Олександра Крупіцу, Ксенію Келіберду, Михайла Підгайного та багатьох інших друзів газети. Ми й надалі намагатимемося робити наш часопис за взірцями високої журналістики – чесним, актуальним і гострим.
Сподіваємося, усі друзі, шанувальники й однодумці, що були з нами впродовж нашої п’ятнадцятирічної біографії, а також ті, хто приєднався зовсім недавно, зрозуміють необхідність такого кроку і надалі залишаться з газетою “Вгору”.
Редколегія “Вгору”
Джерело – Вгору
