У Карасівці, передмісті Маріуполя, 26 січня 1841 р. народився Архип Куїнджі, художник. Його батько, Іван Христофорович, був шевцем на прізвище Єменджі, що татарською означає “трудова людина” (у родині говорили татарською). Це ж прізвище мав у метриці й Куїнджі.
Коли Архипу було чотири роки, несподівано помер батько, за ним пішла й мати. Сиріт забрали брат і сестра батька. З цього часу Куїнджі засвоїв, що він – чоловік і має захищати й допомагати слабкішим.Родичі домовилися, щоб Архип ходив на заняття до сусіда, який трохи знав грецьку граматику. Після такого “домашнього” навчання Архипа віддали до міської школи. Учився він поганенько, але малював постійно. У 10 років “курс наук” було закінчено і Архип перейшов на свій хліб. Працював він у Чабаненка – підрядчика з будівництва церкви. Хлопчик отримав книгу обліку та олівець для запису прийому цегли. З часом книга перетворилася на блокнот із малюнками, з яких найвідоміший портрет церковного старости Бібелли.
Як художник став «ювеліром»
Від будівельника Куїнджі перейшов на роботу прислугою до хліботоргівця Аморетті. Кажуть, саме тут йому порадили рушати в Феодосію до Айвазовського. Куїнджі прибув до Феодосії влітку 1855 року. Його вразило море, екзотична краса землі. Айвазовського на той час у Феодосії не було. Учень і копіїст Айвазовського Адольф Фесслер зайнявся Архипом. Розмістив його у дворі під навісом, показав майстерню маестро. Упродовж чотирьох місяців Куїнджі довелося терти фарби, фарбувати паркан і під наглядом Фесслера копіювати картини Айвазовського. До серйозних занять не дійшло, тому Архип повернувся додому. У Маріуполі Куїнджі влаштуався ретушером до місцевого фотографа. Незабаром він переїхав в Одесу, де теж працював ретушером у фотографії. Коли ж відкладені кошти дозволили, Куїнджі переїхав до Петербурга. Він склав усний іспит до Академії мистецтв і став “вільно приходящим” студентом. Заприятелював із учнями Академії: І. Рєпіним, В. Васнецовим, К. Савицьким. Нарешті, у 27 років, Куїнджі отримав звання вільного художника за один із кримських пейзажів. Він узяв собі прізвище “Куїнджі” (в перекладі “ювелір”) – це данина сімейному переказу, за яким дід художника був ювеліром. Згодом Архип Куїнджі став дійсним ювеліром живопису.
«Українська ніч»
Якось Архип Куїнджі зустрів свого земляка купця Елевфера Шаповалова-Кетчерджі. Пригадали, як юний маріуполець намалював портрет купця – і неочікувано Архип отримав замовлення зобразити Віру, дочку земляка. Робота 33-річного художника увінчалася вінчанням із Вірою Шаповаловою.
Слава прийшла до художника у 1876 р. після демонстрації новаторського полотна “Українська ніч”. Уже 1878 р. картини Куїнджі мали теплий прийом на Всесвітній виставці в Парижі.
Сенсацією в Петербурзі стала виставка однієї картини (“Місячна ніч на Дніпрі”). На дві години щонеділі художник відкривав бажаючим двері своєї майстерні, петербурзька публіка займала чергу ще в суботу.
Викладач у Петербурзькій Академії Мистецтв, професор, дійсний член Академії, керівник художньої майстерні. Незалежний і самостійний, Куїнджі був багатим на ворогів, бо мав прямий і різкий характер.
Великий учитель
Архип Іванович завжди прагнув допомогти кожному морально та матеріально. У 1897 р., коли Куїнджі підтримав студентські виступи, він був засуджений на два дні домашнього арешту та звільнений від викладання. З цього часу Куїнджі продовжив заняття з учнями приватним чином і навіть влаштовував їм стажування за кордоном (за власний кошт). Коли студенти задумали створити Товариство імені А.І.Куїнджі, художник передав у його власність усі свої картини та гроші (понад півмільйона крб.), а також землі в Криму, що належали йому.
Куїнджі був не тільки великим художником, але також і великим Учителем життя. Справжньою радістю для Куїнджі була допомога бідним: така, щоб вони не знали, звідки прийшло це благодіяння. Рівно опівдні він сходив на дах свого будинку і, як тільки гриміла полуденна гармата на фортеці, тисячі птахів збиралися навколо нього. Він годував їх зі своїх рук, цих незліченних друзів своїх: голубів, горобців, ворон, галок, ластівок. Здавалося, усі птахи столиці злетілися до нього і вкривали його плечі, руки і голову. Він говорив Реріху: “Підійди ближче, я скажу їм, щоб вони не боялися тебе”. Незабутнім було видовище цього сивого і усміхненого чоловіка, вкритого птахами…
В останні 13 років життя Архип Іванович тяжко хворів, не виходив із петербурзької квартири в Біржевому провулку, 18. 24 липня 1910 р. від важкої серцевої хвороби 68-річний Архип Куїнджі помер. Біля нього були учні М. Реріх, К. Богаєвський, О. Рилов, яких він викликав. Після смерті художника його друзі та учні – К. Крижицький, В. Савинський, В. Зарубін, Л. Позен – заповіли поховати себе поряд із учителем. Бронзовий бюст художника на могилі – відливка з прижиттєвого портрета, виконаного академіком В. Беклемішевим із Новомосковська.
Дружині Куїнджі заповів щорічну пенсію в розмірі 2500 рублів. Вона померла за десять років у Петрограді в 1920 році, від голоду.
Джерело – Вгору
