Щоденні аншлаги, слова вдячності кожному артистові, бурхливі оплески й завіса. У Херсоні завершився 18-й міжнародний театральний фестиваль “Мельпомена Таврії”.
Своє повноліття фестиваль відзначив із розмахом. До Херсона завітали колективи з Грузії, Угорщини, Литви, Португалії, Румунії та з усіх куточків України.
Коли “Мельпомені Таврії” виповнилось 16 років, їй урочисто вручили паспорт. У 17 вона вступила до театрального інституту. А у свої 18 активно опановує таємниці театрального мистецтва.
На сцені – життя
Щороку фестиваль обирає собі гасло. У 2014 році воно було присвячене єдності України та творчості Тараса Шевченка. Торік служителі музи вирушили на пошуки істини. Цьогорічне свято присвячене 25-й річниці незалежності України.
Журналісти “Вгору”за 9 фестивальних днів подивились більше 20 вистав. Враження від них та фото можна подивитися на нашому сайті vgoru.org у розділі “Культура”.
Я ж розповім вам про особливості цьогорічного свята.Так, херсонці змогли побачити соціальну виставу “Останній вагон”. Над проектом працювали зірки драмтеатру ім. Івана Франка та члени міжнародної антинаркотичної асоціації. Це реальні історії шістьох молодих людей, які дозволили наркотикам знищити їх життя, але вони зуміли затримати свій “останній вагон”. На сцені – не актори, а колишні наркозалежні, які щиро розповідають власні історії життя та зцілення. І від таких одкровень волосся стає дибки. Режисер-постановник арт-проекту – актор драмтеатру ім. Франка і заслужений артист України Тарас Жирко. До речі, один з акторів, Єгор Тищенко, родом із Херсонщини. У залі були присутні його родичі, що разом з ним пройшли через усі труднощі. І цю виставу у Херсоні режисер вирішив присвятити світлій пам’яті дідуся і бабусі актора. Вони відійшли у кращий світ і не встигли побачити свого онука, який вирвався із тенет наркотиків. Виставу відзначили в номінації “Соціальна терапія засобами театру”.
Молоді та скандальні
А от Гран-прі фестивалю поїхало до Чернігова, за твір Шекспіра “Комедія помилок” (фото можна подивитися нижче).
Ще одна особливість фестивалю – молоді колективи. Кілька років поспіль організаторів ледь не звинувачували в тому, що на “Мельпомену Таврії” запрошують лише державні театри. А різні проекти та студії оминають увагою. Цьогоріч усе змінилося. До Херсона прибуло багато “свіжої крові”. Хлопці та дівчата охоче ділилися з глядачами своїм баченням театру. Наприклад, квартет із столиці показав вимираючий жанр пантоміми. Ані слова, лише фантастичне володіння власним тілом. За що колектив і отримав диплом у номінації “Віртуозність та виразність пластичної мови”.
А от “Дикий театр” з Києва привіз власну варіацію “Вія”. Від Гоголя там залишилось дуже мало. Робота йшла із позначкою “лише для дорослих”, а перед початком глядачів частували горілкою. Проте багатьом глядачам сподобалось. Вистава отримала диплом за музичне рішення та відзнаку експертної ради.
Проте це не єдина скандальна вистава на фестивалі. Херсонці змогли побачити виставу, скандал довкола якої розгорівся ледь не на всю Україну. З історичною драмою про гетьмана Івана Мазепу приїхали актори Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Гоголя. Режисером виступив Сергій Павлюк. Коли полтавські чиновники побачили цю роботу, то почали скаржитися до міністерства. Мовляв, робота ця – антиукраїнська і випускати її в світ категорично не можна. Проте 40 аншлагів зняли це питання взагалі. “Остання любов Гетьмана” – історія кохання 65-річного Мазепи та його зовсім юної хресниці Мотрі. Душевні муки розгортаються на тлі політичних інтриг. “Я любив тільки двох жінок – Мотрю та Україну. Обох їх і погубив...”, — вигукував зі сцени великий Гетьман Іван Мазепа.
Усе дійство супроводжується українськими піснями, танцями та масою метафор. Чого варті лише плакати із Адамом і Євою за спинами закоханих. Та розбитий човен, на якому їздить Петро Перший. Ця драма – вистава болю українського гетьмана. Болю від осуду його кохання, від зради вірного товариша Кочубея та його дружини. І неймовірного болю від того, що його рідну Україну поділили на дві частини.
Театр розвивається. І щоразу з’являються нові “фішки”. Іноді не дуже приємні. Цьогоріч на фестивалі показали дуже багато вистав, під час яких зі сцени лунала нецензурщина. Герої буквально розмовляли матами. Для цього це? Можливо, аби передати відчай героїв. Чи показати, що театр лише відображає життя. Чи просто приховати недоліки акторської та режисерської роботи. Відповідей багато, як і реакцій глядачів на такий прийом.
Зі Сходу – на Південь
Ще одним сюрпризом стали одразу дві вистави Луганського драмтеатру. На початку буремних подій на Сході України колектив виїхав до Сєвєродонецька. Встигли вивезти лише печатку. Ані декорацій, ані костюмів. Херсонський драмтеатр допомагає своїм колегам, як може. Так, наш режисер Сергій Павлюк та хореограф Юрій Бусс поставили містичну виставу “Ніч на полонині”. Презентували її в олешківському лісі. На прем’єру завітали перші особи області та міністр культури Євген Нищук.
Життя вирувало не лише на сцені. Відкривало фестиваль яскраве шоу. Щодня у Потьомкінському сквері працювала “Грін-зона”. Там відомі драматурги проводили читки своїх п’єс, давали майстер-класи, поети презентували власні роботи. А увечері кожен міг насолодитися концертами – українськими піснями, джазом чи грою оркестру. І судячи з кількості людей, таке херсонцям припало до смаку.
Жоден фестиваль не проходить без капусника. Цього року його темою стало дослідження різних вимирів життя. Хоча дійство почалось із сумної звістки – до Землі наближається величезний астероїд. Усіх врятував Супермен. Цьогоріч організатори не стали влаштовувати великий концерт на честь закриття фестивалю. Херсонці сподіваються, що наступного року яскравий фінал 9-денного свята театру все ж відбудеться.
Південний колорит
У нашому місті з’явились нові туристи – театральні. Дуже багато людей приїжджали до нас із різних куточків України, аби побачити улюблених акторів на південній сцені. Люди їздять до Херсона не лише за морем і кавунами. А й за мистецтвом.
Про херсонських глядачів складають легенди. Багато колективів наш південний прийом навіть трохи шокував. Наприклад, артисти з Чернігова не звикли чути оплески посеред вистави. Лише наприкінці, і набагато скромніші. Херсонці не скупилися на емоції. Кожна вистава закінчувалась оплесками, а на знак поваги зал вставав. І не став на заваді і мовний бар’єр. Іноді складалось враження, що люди дійсно розуміють румунську, угорську та португальську. Як показує практика, справжньому мистецтву не завжди потрібні слова.
Окрема подяка організаторам. Глядачі не бачили “потойбіччя” такого великого та яскравого фестивалю. А там робота кипіла щохвилини: про сон можна забути, телефон не вимикається ані на хвилину. Треба розселити, нагодувати, розсадити. А після завершення трохи відпочити і з новими силами готуватися до нового фестивалю. До зустрічі наступного року!
${gallery:ad380905b327088a4e5136d1e860c264}
Джерело – Вгору
