Композитор і музикант Юліян Китастий народився у Детройті, здобув освіту в Монреалі у консерваторії Конкордського університету. Разом із режисеркою Вірляною Ткач працює над новим проектом у Києві.
Василь Шандро: Що ви зараз робите у Києві?
Юліян Китастий: Я приїхав із проектом нашого нью-йоркського театру Yara Arts Group , працюю з режисером Вірляною Ткач. Ми почали новий проект — озвучення ранніх текстів Тичини зі збірки “Замість сонетів і октав”.
З нами зараз працюють досвідчені актори Лариса Руснак і Микола Шкарабан, а також і молоді актори. Коли ми це все зведемо до купи, то має вийти співставлення текстів Тичини, де він реагував на події свого часу, із сучасністю. Підкреслювати ці паралелі будуть свіжі тексти Сергія Жадана. Музичним супроводом буде моя бандура. Отже, це буде Тичина і Жадан, Тичина з бандурою, а Жадан, як завжди, із “Собаками в космосі”.
Василь Шандро: Коли готується цей проект до випуску?
Юліян Китастий: Випуск у невизначеному майбутньому, а зараз репетеційний процес. 16 березня буде показ нашої роботи у Центрі Леся Курбаса.
Василь Шандро: 25 років відзначає Yara Arts Group і в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України відкрилась виставка, присвячена роботі групи.
Юліян Китастий: Завтра (5 березня — ред.) о 16:00 ми робимо подію там про музику у наших виставах. Ми працювали із Ніною Матвієнко і запросили завтра її прийти і поговорити про ті вистави, у яких вона брала участь. На виставці можна побачити фотографії і різні експонати із усіх наших вистав.
Василь Шандро: Яка бандура у вас в руках?
Юліян Китастий: Це бандура так званого харківського типу зі школи Гната Хоткевича. Чим вона відрізняється від київської школи гри? У київській школі ліва рука грає тільки бас, а права — все інше. Але за харківським способом обидві руки вільно грають і відтворюють дивовижні звуки.
Василь Шандро: Це у вас вдосконалений варіант?
Юліян Китастий: Мені цікаво працювати саме з бандурою харківського типу. Хоткевич дуже добре знав старосвітське кобзарство. Він спілкувався з кобзарями, працював з ними і до кінця свого життя грав на такій старосвітській бандурі, виробляючи свою техніку. Потім, коли почав працювати з Полтавською капелою бандуристів, коли у Харкові організував вищі музичні курси, то він виробив варіант сучасної бандури, який дуже мало відрізняється від старосвітської. На моїй бандурі трохи більше струн, ніж на старосвітській, різниця в строї є, діапазон той самий. Але те, що відрізняє від старосвітської бандури — це індивідуальні механізми для кожної струни.
Василь Шандро: Це вже ваша конструкція?
Юліян Китастий: Це є варіант саме харківського типу, який опрацювали в 1946 році у таборах для переселенців в Німеччині для капели бандуристів, коли вони мусили відновити інструментарій. А потім ми таку бандуру привезли у 1989 році, коли я вперше приїжджав в Україну з концертом із Віктором Мішаловим, відомим бандуристом, і співаком Павлом Писаренком. Ми мали з собою таку бандуру і записи, як грали бандуристи в такому стилі. Ми це все показали Василеві Герасименку у Львові і він зробив цей інструмент, який зараз у мене в руках.
Василь Шандро: Ви живете у Нью-Йорку. На скільки бандура там цікава?
Юліян Китастий: Над Ґудзоном грати я не сідаю, але у себе на сходах (на Другій Авеню) часом сідаю вночі, попри шум міста. Кому подобається — зупиняються, слухають. Здебільшого імпровізую, сподіваюсь це колись буде записано і видано.
Джерело – Вгору
