24 лютого 2022 року життя кожного жителя Херсонщини назавжди змінила війна та окупація. Про події першого дня повномасштабного вторгнення РФ згадує житель села Підстепне Олешківської громади.
Євген Навроцький з родиною жив у невеликому селі Підстепне, розташованому за 15 кілометрів від міста Олешки. Займався підприємництвом – тримав магазин, а крім того, брав активну участь у житті рідного села, розповідаючи про все на своїй сторінці у фейсбуці.
Про ситуацію на лівобережжі Херсонщини в перші місяці повномасштабного вторгнення РФ чоловік теж детально розповів у соцмережі. Вийшла ціла оповідь із 9 розділів, викладена в хронологічній послідовності. «Спогади про перші дні війни, виїзд з окупації та інші події, які змінили життя» – так автор назвав свою історію. Він став не лише свідком, а й учасником багатьох подій, що відбувалися в регіоні після вторгнення окупантів.
Далі – переказ подій 24 лютого 2022 року зі спогадів Євгена Навроцького.
Житель села Підстепне Олешківської громади Херсонського району Євген Навроцький
Увечері – весілля друга, а зранку – війна
22 лютого Євген з родиною гуляв на весіллі свого друга. Молодята й гості брали участь у фотосесії в популярному розважальному комплексі «Гран-Прі» під Олешками.
«Як я люблю це місце! Скільки любові й сил було вкладено, щоб зробити таку красу… Хто знав, що в той день я бачу востаннє «Гран-Прі» з його лебедями, павичами, неймовірними конячками та файною природою… Не пройде й пів року, як туди заселяться пройдисвіти-окупанти і власник дасть координати для їх знищення, не жаліючи ні про що», – пригадує Євген Навроцький.
Перший день весілля завершився феєричним салютом біля будинку молодят:
«Байдуже, що це була перша година ночі, байдуже, що сусідка сплутала нас з якимись сектантами й хотіла викликати поліцію. Зранку дехто навіть написав у мережі, що злякався, бо думав – почалася війна. Тоді це здавалося смішно… Тоді…»
Святкування тривало й 23 лютого, як це було заведено в українців, особливо в селах.
«Десь опівночі щасливі батьки влаштували невеличкий феєрверк для молодої пари. Свято наближалося до завершення. Менше ніж за 4 години Україну охопить страшна звістка…»
24 лютого, поїздка в Херсон
Про те, що почалася війна, чоловік не одразу зрозумів, хоча вже зранку над будинком пролітали ракети. Каже, настільки не зрозумів, що додумався вдягнути військовий одяг, щоб поїхати в Олешки по пальне та хліб.
«Машина ще досі була обліплена бантиками та рюшиками. Я поспішив прибрати ці весільні атрибути, бо якось не дуже доречно вони виглядали в цей день… Ще вчора на цій заправці ми веселилися та розважали людей, ще вчора навкруги були посмішки…», – пригадує Євген.
Заправивши автомобіль, побутовий балон та придбавши окремо кілька каністр бензину, він поїхав далі Олешками в бажанні знайти хліб.
«Пошуки по магазинах та маркетах міста результату не дали. Ціль була – не заробіток, а саме наявність необхідного товару в моєму магазині. І ціль була настільки чіткою, що це не зупинило мене від поїздки до Херсона».
На хлібокомбінаті Євген завантажив якомога більше хліба в салон свого авто та вирішив ще попитати щастя на гуртових базах, щоб придбати й інші продукти. Зрештою вдалося купити ковбасні вироби, цукор, сіль та муку – каже, більше купувати було нічого.
«Уже виїжджаючи за Херсон та наближаючись до такого тепер легендарного Антонівського мосту, побачив у полі озброєних людей, а з боку Пойми, здіймаючи до неба язики полум’я, палали Дніпровські плавні.
Лиш переїхавши на лівий берег Дніпра, я зрозумів реальну недоречність мого одягу. Міст поблизу посту ДАІ при в’їзді в рідні Олешки був під контролем російського десанту. А над залізничним мостом точився повітряний бій за участі гвинтокрилів. Ось я й приїхав…».
Врятував чоловіка випадковий далекобійник, який теж стояв у довжелезній черзі, чекаючи проїзду. Він подарував Євгену свої старі спортивні штани, а наверх Євген вдягнув свою шкіряну куртку, випадково забуту напередодні в машині. Те, що він мав дуже дивний вигляд, бентежило найменше, пригадує чоловік. Головне – що це не нагадувало військову форму.
«Минувши Олешківську стелу, побачив, що мені назустріч їдуть близько 11 танків, один з яких пересувався по зустрічній смузі прямо мені в лоб. Розуміючи, що мій «Опель» для нього не більш ніж мураха, я максимально можливо взяв праворуч і безпечно оминув таку не дуже популярну дорожню перешкоду…»
Євген зупинявся ще на одній АЗС, щоб поповнити запаси пального та дистильованої води, але вибухи з боку Антонівського мосту посилили бажання якомога скоріше дістатися дому.
«З Олешків додому я дістався без пригод, та більш нічого незвичного, окрім подавлених танками розгороджуючих відбійників і явних слідів від гусениць на новому асфальті, не зустрів.
Мама й дружина готові були мене прибити. Ні, спочатку розцілувати, обійняти, а потім прибити. Їх просто трусило від нервового збудження. Вони тоді ще не знали, що таке повториться ще в більшому розмірі й, до речі, не раз».
Того ж дня чоловік зустрів у магазині сусідку, яка дуже раділа, що тепер можна буде їхати на відпочинок у Крим. І те, що він під російською окупацією, її зовсім не бентежило.
«Вона наголошувала, що наше село тепер – теж росія… За що й була послана туди, куди згодом послали й корабель наші хлопці зі Зміїного. (Але чомусь згодом евакуювалася в Київську область)», – пригадує чоловік.
«Це був перший день повномасштабного вторгнення рашистів в мою рідну країну. Ми навіть не думали, що це буде так довго й скільки жаху відкриється нам із часом…»
Хроніка одного дня: 24.02.2022
Перший день повномасштабного вторгнення Євген Навроцький виклав у хронологічному порядку. Отже, яким був для нього четвер, 24 лютого 2022 року:
00:30 – ми запускаємо салют на весіллі друга.
01:30 – ми продовжуємо святкувати другий день весілля.
03:00 – тост на коня та завершення свята. Повернення додому.
07:00 – прокидаюсь від незрозумілого шуму.
07:10 – бачу ракети над будинком та дим в напрямку Херсона.
07:11 – дізнаюсь, що почалася війна…
08:30 – прямую до м. Олешки для закупівлі провізії.
08:45 – прямую до м. Херсон через відсутність провізії в Олешках.
11:00 – повертаюся з м. Херсон завантажений необхідним.
11:10 – заїжджаю на Антонівський міст.
11:15 – стою в заторі, через те що міст захоплено російським десантом.
11:30 – бачу палаючі плавні, чую вибухи та гул гвинтокрилів.
12:00 – проїжджаю ворожий блокпост та вперше бачу десяток танків за 5 метрів від себе.
12:05 – чую вибухи з боку Антонівського мосту.
13:00 – дістався додому та вперше почув, що дехто радіє окупації.
14:00 – ми продовжуємо працювати для наших людей, віримо в те, що це ненадовго.
20:00 – бачу хаос і чую звинувачення на свою адресу (мовляв, ми знали, але не попередили).
20:50 – нове слово – світломаскування.
21:30 – темрява й тиша, лише заграва вогнів з боку Раденська.
23:00 – заснути неможливо, життя змінилося. Що буде далі?
«Далі будуть лише надії і сподівання! Минули роки, але й досі ледь не похвилинно пам’ятаю той день, неначе вчора», – зазначає Євген.
Боротьба за життя
Євгену з родиною вдалося виїхати з окупації на початку травня 2022 року. А до того часу він активно підтримував односельців і навіть жителів сусідніх сіл, піклуючись, щоб у них були продукти та все необхідне. Доводилося часто їздити на закупи до Херсона, Олешків, Нової Каховки та Великих Копанів.
Крім того, у ці перші місяці війни Євгену та його друзям і односельцям доводилося виконувати найрізноманітнішу роботу. Головна ціль була одна – вижити.
«Чим ми тільки не займались: ліс тушили, патруль організовували, свиней різали й роздавали людям, ремонтували лінії електропередачі, які через прильоти постійно зазнавали пошкоджень, влаштовували ходу, метою якої було показати, що ми – Українці й приєднуватись до якоїсь рашки не бажаємо».
Про те, як чоловіки з Підстепного та сусідніх сіл рятували світло в Олешківській громаді на початку окупації, «Гривна» вже розповідала:
На головній світлині: Антонівський міст у перші дні війни. Усі фото зі сторінки Євгена Навроцького/фейсбук
Джерело – Гривна