Американське видання “The New York Times” опублікувало статтю про справу депутата Херсонської міської ради Іллі Карамалікова.
Спочатку у тексті описується діяльність Карамалікова у перший час після захоплення Херсона росіянами.
Як-от організація дружин для патрулювання Херсона та роздача гуманітарної допомоги на базі приміщень, які належать депутату.
Також дається характеристика Іллі Карамалікова як людини “зі зв’язками у бізнесі та політиці” та члена єврейської громади Херсона.
Але більша частина тексту присвячена все ж кримінальному переслідуванню Карамалікова, який підозрюється у державній зраді.
Наприклад, детально описується випадок з видачею російським окупантам пілота їх бойового гелікоптера з Чорнобаївки.
Про цей випадок видання МОСТ з деякими неточностями розповідало у тексті про справу Іллі Карамалікова від 12 травня.
12 березня російські загарбники прийшли до Херсонської міської ради і мали бесіду з мером Ігорем Колихаєвим та членами його команди.
Серед росіян була людина у масці з позивним “Альфа”, яка роздала чиновникам свій номер телефону. Іллі Карамалікова там могло не бути.
Але саме “Альфі” він передав пілота, який був затриманий членами його дружини, ймовірно, на Острові у Херсоні.
Завершується текст висновком від члена дружини, яка затримувала пілота, що утримувати або вбивати російського загарбника не можна було.
І Карамаліков правильно зробив, що передав його російським окупантам. У цьому та іншому і криється одна велика проблема цієї публікації.
Можна сказати, що критикувати поважне американське видання – це справа не “рівня розуму” МОСТ’а.
Але якщо The New York Times вирішило заглибитись у специфіку Херсона, то і МОСТ, мабуть, має право це обговорити.
Повне прочитання тексту The NYT викликає враження повного співчуття до Іллі Карамалікова, заангажованості та необ’єктивності.
За пана Карамалікова у публікації говорять його син Артем, адвокат Михайло Величко і херсонський рабин Вольф.
Позицію, яку можна назвати нейтральною, уособлює голова Херсонської обласної ради Олександр Самойленко. І… все.
За прокуратуру і Службу безпеки України говорить адвокат Величко, який, звісно, спростовує усі їх твердження.
Доречі, він мав дві судимості – за умисне легке тілесне ушкодження і підробку документів. Також Михайло Величко захищав персонажів різного рівня сумнівності.
Це Ігор Семенчев, який зараз працює на російських загарбників, Олексій Левін і підозрюваний у держзраді Сейтумер Німетуллаєв.
У таких випадках, коли ЗМІ з якоїсь причини не може забезпечити баланс думок у публікації, залишається спеціальний дисклеймер.
Він говорить про те, що згадані у тексті люди / структури мають право прокоментувати написане і це опублікують.
Але автор The NYT не зробив цього і залишився задоволеним очікуваними коментарями адвоката Іллі Карамалікова.
І взагалі скидається на те, що The New York Times висвітлило справу Карамалікова через такі улюблені західними читачами гуманізм і “сіру” мораль.
Гуманізм, який не оцінили “злі” українські правоохоронці і тепер за це переслідують депутата Херсонської міської ради.
І “сіру” мораль, бо не може ж бути, що в Україні відбувається “чорно-біла” війна. І злом у ній є Росія, а не “обидві сторони потроху винуваті”.
В результаті вийшло, що поважне американське видання “The New York Times” підіграло одній зі сторін справи Іллі Карамалікова.
І це до вироку суду, який ще може визнати Карамалікова винним.
Звісно, що Феміда може виправдати його.
Або правоохоронці просто відпустять Іллю Карамалікова. Як це сталось з іншим підозрюваним у державній зраді херсонським посадовцем Павлом Ткаченком.
Але і цей текст був не про суть справи Карамалікова, а про її висвітлення поважним американським виданням. ????
Джерело – Мост
