Священик з Херсона, який був військовим капеланом, розповів журналістам “Суспільного” про два свої шляхи – життєвий та з окупації після повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого.

Маючи серйозні проблеми зі здоров’ям, він відслужив у радянській армії і після розпаду СРСР повернувся в Україну.

У Херсоні чоловік отримав квартиру. У нього вже був син і народився другий. Але через недбалість лікарів він народився з інвалідністю – через нестачу кисню у хлопчика відмерла частина мозку.

Ніхто з лікарів не був покараним за безвідповідальність. Чоловіку сказали, що він нічого не виграє у судах і лікарів не покарають. Він навіть виношував плани вбивства винного лікаря.

Шість років після цього чоловік шукав відповідей, чому на долю його сина випало таке випробування. Тоді він не вірив в Бога, але став багато читати і почав ходити по церквах.

Чоловік все шукав відповідей, але їх не було. І одного разу в храмі чоловік завів розмову зі священиком. Він розповів йому про своє життя.

Священик вислухав чоловіка і сказав: “У всьому, що відбулося у твоєму житті, винний ти сам”. Після цих слів він повірив у Бога.

Після навчання у семінарії герой тексту став священиком. Службу він почав з лікарень – з пологового будинку, де його син став інвалідом.

Потім була церква у його квартирі. А з початком війни на Донбасі священик став військовим капеланом. Службу він залишив у 2019 року – через хворобу дружини.

Але на другий день після повномасштабного російського вторгнення священик знову одягнув військову форму і поїхав до військкомату.

Він був зачинений. А товариш, що там працював, сказав священику йти додому. Бо військова частина та машина зі зброєю для добровольців були розбомблені російськими окупантами.

Священик повернувся до служб. За його словами, він у будь-яку секунду чекав приходу російських загарбників. Бо він був у їхніх списках і як капелан, і як учасник бойових дій.

Священик чекав на них кожної служби. І не дочекався, бо надійшла інформація, що росіяни все ж прийдуть. Тому священик вирішив поїхати разом з сім’єю.

Його машині було вже 30 років і вона постійно ламалась. Але священик розумів, що потрібно їхати. І все ж зробив це.

Йому підказали, що небезпека чатує тільки на блокпостах російських військових. А пости бойовиків т. зв. “ДНР” можна було проїхати умовно безпечно.

Він приєднався до колони тих, хто залишає Херсон. Цей маневр міг погано закінчитись, якщо б це побачили окупанти. Але в той день був туман.

Вони їхали через села, поля і пройшли багато блокпостів. Від ретельних перевірок рятував син з інвалідністю.

Але за 5 кілометрів до Снігурівки (Миколаївська область) зламалась машина. Вони продовжили їхати вже на першій швидкості.

Таким чином сім’я священика відстала від колони переселенців. В якийсь момент вони заблукали і під’їхали до замінованої місцевості, де були російські загарбники.

Через деякий час почався обстріл. Священик спробував розвернутися і машина зламалась остаточно. Сім’я вирішила йти пішки під обстрілом.

В цій обстановці у священика стався нервовий зрив і він закричав: “Бога нема! Ти не міг так з нами вдіяти! Ми в тебе так вірили!”.

Але вони продовжили йти. Дружина священика намагалась зупиняти машини, але вони ігнорували сім’ю. Крім однієї.

Перші слова, які сказав її водій були такими: “У мене такий принцип, нікого у дорозі не беру. Моя машина – мій дім. Але я побачив хлопчика в інвалідному візку і щось з моїм серцем сталося. Я став”.

Це був власник аптек із Скадовська, і він возив ліки з підконтрольної уряду України території. Він підібрав сім’ю священика.

І попри те, що він запізнювався, щоб забрати ліки, зупинявся і чекав, коли хлопчику з інвалідністю робили уколи та годували його.

За словами священика, хлопець зі Скадовська врятував їх. Він вважає його героєм, який здійснив подвиг. Зараз священик та його сім’я перебувають у безпечному місці і думають про повернення додому.

Раніше повідомлялось про те, що жінка з Херсона розповіла про вбивство своєї неповнолітньої доньки російськими окупантами.