Українська держава посилює свій вплив на культурні процеси, у країні починають вимальовуватися фактори, що дійсно здатні об'єднати громадян
Ухвалений Верховною Радою України закон про забезпечення функціонування української мови викликав гарячу суспільну дискусію. Насамперед невдоволення, посилаючись на неперевірену та часто недостовірну інформацію, висловлюють мешканці східних і південних областей – регіонів, які ще 50-60 років тому були переважно україномовними. Останніми роками українська держава більш відповідально ставиться до забезпечення власної інформаційної безпеки. Пожвавлюються культурні обміни всередині України. Загалу стає відомий український Донбас.
Яку роль відіграє мова у формуванні національної ідентичності? Яку загрозу несуть різного роду міфи та стереотипи? Про мову, самоідентичність, національну безпеку та квоти на телебаченні в інтерв’ю Depo.Харків розповів відомий український літератор Сергій Жадан.
- Нещодавно в світ вийшла антологія "Породи", куди увійшли твори українських письменників Донбасу. Ви, зокрема, опікувалися відбором текстів. На вашу думку, в чому полягає актуальність цього видання?
- По-перше, воно показує, наскільки цікавою та різноманітною є культурна мапа Донбасу. Показує, наскільки цікаві автори там працювали та працюють. По-друге, воно значною мірою заперечує чимало суспільних культурних міфів та стереотипів. Зокрема про таку культурну ізольованість чи культурну неопрацьованість Сходу України, про її відірваність від загального українського культурного контексту. В принципі, вона сьогодні актуальна такою самою мірою, якою вона була актуальна 5, 10 чи 15 років тому. Припускаю, що на превеликий жаль, актуальність цієї книги буде ще певний час зберігатися.
- В чому, на ваш погляд, криється найбільше зло цих стереотипів та міфів? Йдеться не тільки про Донбас, але й про інші регіони країни.
- Вони розколюють країну, вони роз'єднують, вони не дають можливості далі відчути себе єдиною країною, єдиним суспільством. Та і, власне, повною мірою відчути нашу країну, нашу державу і спробувати разом якось працювати над її розбудовою.
- Що, на ваш погляд, може зараз об'єднати країну? Або хоча б трохи вирішити внутрішні протиріччя?
- Мені здається, це усвідомлення небезпек, які перед нами постають. І розуміння того, що подолання цих небезпек не можна перекласти, скажімо, на ту чи іншу частину суспільства. Що це речі, які потребують і взаємодії, і якогось об'єднання. Я розумію, що це все звучить абстрактно. Розумію, що сьогодні багато кого ображає саме слово "об'єднання" і "взаєморозуміння". Але так чи інакше, якщо говорити раціонально, якщо говорити про всю Україну, то якщо ми хочемо дійсно якось рухатися далі, зберегти цілісність країни, зберегти її кордони, то нам слід розуміти, що ми це можемо зробити лишень разом.
- Нещодавно був ухвалений новий закон, який закріплює статус української мови. Як ви думаєте, якої має бути мовна політика держави?
- Вона має бути конструктивною. Українська мова має здобувати прихильників, має розширювати сферу свого функціонування та свого впливу. Вона має приваблювати, мені так здається.
Себто, якщо мова лякає, якщо мова відштовхує, якщо мова насторожує – то, очевидно, щось не дуже правильно в мовній політиці і ставленні суспільства до мови. Мова мала б об'єднувати… Наскільки я знаю, на радіо проводились якісь опитування, згідно з якими мова і належить до тих категорій, які об'єднують. Її, здається, підтримують близько 70% опитаних. Насправді, це та річ, яка об'єднує. І це нормально. Тобто, я не думаю, що є аж так багато людей, які виступають проти того, щоб українська мова була державною. Я думаю, що в Україні знайдеться небагато таких громадян. А далі вже починаються нюанси. З нюансами треба працювати.
- Які нюанси?
- Хтось вважає, що питання мови є не настільки важливим та першочерговим. А хтось, наприклад, вважає, що українська мова може бути не єдиною державною. І так далі... Мені здається, що не обговорюється лишень той момент, що українська мова, так чи інакше, має бути державною. Власне, це прописано в Конституції України. Я думаю, що достатньо просто триматися Конституції країни і не порушувати її. Власне, це могло б бути якоюсь основою, якої можна триматися, щоб рухатися далі.
- А як ви ставитися до мовних квот на телебаченні та радіо?
- Дуже позитивно ставлюсь. Від самого початку позитивно ставлюся. Адже ситуація, яка була станом на 2014 рік, була відверто викривленою і несправедливою, коли українська мова в межах країни, в інформаційному просторі займала просто кричуще незначний відсоток. Це неправильно. Більше того, це просто загрозливо. Якщо ми говоримо про національну безпеку, ми маємо розуміти, що інформаційна складова безпеки також надзвичайно важлива. Тому той, хто намагається говорити про квотування як про різновид цензури – ну, мені здається, що він просто займається підміною понять. Я - за квотування. Мені здається, що це дуже важлива річ, якщо ми дійсно хочемо нормалізувати свій інформаційний і культурний простір. І, в принципі, бути захищеною країною.
- Яку роль відіграє українська мова в питаннях національної безпеки та самоідентичності?
- Мені здається, що важливість мови в цьому плані важко переоцінити. Безперечно, мова є надзвичайно важливим маркером. Знаєте, у нас на Сході України страшенно цікаво прослідкувати, як змінюється ставлення багатьох східняків до мови. Причому воно не передбачає швидкого та негайного переходу на українську. Але змінюється саме ставлення, саме позиціювання себе і української мови. Дуже багато східняків дійсно почали приймати мову не як щось чужорідне, не як щось екзотичне, щось принесене зовні, а як щось своє, щось, що безпосередньо пов'язане з їхньою ідентичністю.
- Чи помітили ви, що на сході України останні роки стає більш україномовних?
- Не можу сказати, що їх стає більше в геометричній прогресії. Хоча я бачу, як змінюється ставлення до мови. Скажімо, зараз у будь-якому закладі, в будь-якому кафе, в будь-якому магазині та навіть на вулиці варто звернутися українською мовою – і дуже часто я у відповідь чую українську. Це справді так.
І це неможливо порівняти з Харковом дев'яностих років і навіть Харковом нульових. Себто є білінгвальність. І часто українська складова цієї білінгвальністі притримується суто інерційно. Тобто російськомовна людина не наважується перейти на українську. І не тому, що вона її не знає, не тому, що вона до неї негативно ставиться, а тому, що в неї є певний психологічний бар'єр. Комусь важко через нього переступити. Це певний крок, це так чи інакше, позиція. Це є важливим ідентифікатором. Коли ти говориш українською, то одразу стає зрозуміло, що в тебе проукраїнська позиція. Зрозуміло, що в тебе певні політичні погляди. І багато кого це стримує. Хтось не хоче надмірної демонстративності, хтось до неї не звик, хтось потребує якоїсь підтримки. У людей різні причини. За великим рахунком, мені здається, що набагато чесніше та справедливіше, якщо ти, все-таки, пов'язуєш себе з українською мовою, взяти та зробити цей крок. Тоді всім було б набагато простіше.
Джерело – Вгору
