Вона — журналіст, а ще провідний редактор літературної частини Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької (м. Львів), кандидат наук із соціальних комунікацій, у минулому доцент факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка.
А ще вона мама, котра пише добрі казки не лише для своїх дітей, а для всієї малечі України, бо її соціально-книжковий проект «Добрі мамині казки» продовжує мандрувати країною в рамках авторських читань із інтерактивними зустрічами з дітьми у бібліотеках, школах та центрах творчості.
Маємо нагоду ближче познайомитися з Лесею Кічурою та її казковою творчістю.
Нещодавно вже третя ваша книжка побачила світ. Чи залежить рівень популярності від кількості виданих творів, як вважаєте?
Так! Однозначно. Якщо про тебе чують-читають-слухають-дивляться уже не вперше, то сприймають кожну новину по-іншому. Бо читача-глядача-слухача мало зачепить інформація про те, що якась маловідома людина видала свою першу книгу. Дебют – це дуже відповідальна мить! Коли я презентувала свою першу казкову збірку, неймовірно хвилювалася, адже розуміла, що від цього кроку надалі дуже багато залежатиме. Відтак ми тричі поновлювали тираж цієї книги і вже зараз не залишилося жодного примірника. Опісля була друга – різдвяна збірка, у вересні видали третю – мандрівну. Проте щоразу, коли ми беремося до нової книги, – хочеться вдосконалити її, зробити ще якіснішою, кращою, цікавішою, яскравішою!
Оскільки цього разу увага приділяється мандрам, а жанр казок здебільшого дитячий, то цікаво... яку країну Ви б насамперед радили відвідати малюкам?
Першою моєю казкою, яка відкриває мандрівну збірку, є «Велика мандрівка маленького мишеняти». Ця казка була написана в Єгипті. Враження від пустелі Сахари, могутнього Нілу, сфінксів та пірамід – просто не могли залишитися без особливої уваги. Тому, коли ми планували цю збірку, я була переконана, що саме ця казка буде на перших сторінках. Країна – прекрасна для відпочинку з дітьми, насамперед, завдяки неймовірно багатому підводному світу. Такого різнобарв’я риб, як-от у Червоному морі, варто ще пошукати. Єгипет має неймовірну древню історію, в ньому беруть свій початок давні цивілізації, і тому, гадаю, саме ця країна є прекрасною для сімейних мандрівок та відпочинку.
Наскільки серйозною є конкуренція у нашій країні саме у цьому жанрі?
Сьогодні дитяча література має неймовірний розвиток. Мабуть, найбільший за останні 10 років, і це чудово! Бо конкуренція спонукає кожного автора та видавця викладатися на повну, відтак читач щоразу отримує щонайкращий продукт. Я цьому дуже тішуся, бо, обираючи книги для читання своїм дітям, також шукаю краще з кращого. Цікавим є той чинник, що навіть дорослі автори починають себе пробувати в дитячому жанрі. Тож часто різні видавництва напередодні різдвяних свят видають збірники казок за авторства десятка авторів, які роблять це вперше, адже до того більше спеціалізувалися на дорослій чи підлітковій літературі. Ці явища непоодинокі – тож видавці бачать у них свій успіх і це добре!
Чого, на вашу думку, не вистачає сучасній українській дитячій літературі?
Хм… Доволі складне запитання. Відповім, швидше як читач, а не автор. Часто шукаю легкі та веселі книги, написані з усмішкою та смішинкою, а таких, на жаль, небагато. І кожна дитяча книга для мене передовсім має бути привабливою візуально. Деякі доволі розрекламовані видавничі проекти особисто для мене є зовсім негарними візуально. Хоча, звісно, я розумію, що тут мої думки можуть бути суб’єктивними, бо на колір і смак товариш не всяк.
Пам'ятаю, як у дитинстві сама намагалася писати казочку про чорну пантеру... Чи не спадало вам на думку створити спільний творчий "продукт" з кимось із представників талановитої молоді?
Перед тим, як започаткувати свій соціально-книжковий проект «Добрі мамині казки», я була долучена, як співавтор, до багатьох видавничих задумів. На жаль, багато з них в реалізації пішли не тим шляхом, який був накреслений на початку. Звісно, я, лише як учасник цього проекту, не мала впливу на багато чинників. Саме це спонукало мене створили власний бренд казок, де я матиму змогу керувати всім: вибір художника, видавництва-друкарні, редактора, коректора, вибір текстів. Я дуже вимоглива до себе та до інших. В останній моїй книзі є одна татова казка – «Той, що розмовляв з деревами», яку написав мій чоловік Микола Єнкало. Перш, ніж потрапити на сторінки моєї збірки, вона пройшла дуже жорстку цензуру. Не певна, що хтось з інших молодих і талановитих авторів витримав би таку кількість моїх зауваг. Хоча, хто зна?! Можливо, якось прийде час, зірки складуться так, що знайдеться людина, яка вразить своїм умінням творити тексти для дітей, і ми придумаємо щось разом. Ніколи не кажи ніколи, тому все можливо…
Як створити казкову книжку, а не просто книжку казок?
Треба жити цією мрією! Я дуже давно мріяла про власну збірку. Казки пишу останні 13 років, тож за цей час уже доволі чітко візуалізувала свою мрію. Але, крім мрій, варто бути готовим до щоденної виснажливої праці над проектом та сотнею (не десятком, а саме сотнею) недоспаних ночей! Бо написати текст – то лише частинка піраміди. Треба його оформити, гарно видати, запрезентувати читачеві. А тут уже й промоакції, реклама, медіапідтримка – це ті кити, без яких книга просто загубиться у просторі. Тому направду дуже багато чинників впливають на це. Як журналіст із 15-річним стажем у професії, у мене багато друзів у різних медіа, тож їм величезна подяка за те, що про мою книгу знають усі й усюди. Вона дістається штату Коннектикут в Америці (40 примірників нещодавно відправили для маленьких читачів українського садочку) та Ізраїлю (друзі замовили для онуків у Тель-Авіві), оселилася в української сім’ї на острові Пальма де Майорка в Іспанії, в Новій Зеландії та Британії.
Направду багато авторів справді не уявляють, який шлях потрібно пройти, аби книга від задуму стала успішним проектом! На жаль, деякі видавництва через поспіх та нестачу промо-фахівців замало уваги приділяють певним своїм книгам, і вони виходять, але не мають тієї популярності, на яку могли б чесно заслужити, бо їм бракує реклами чи уваги на книжкових виставках, телепроеектах чи радіоефірах. Багато також залежить від автора, скільки сили та свого життя він може приділити книзі, аби «донести» її до читача.
Джерело – Вгору
