Живі обличчя, яскраві емоції, неймовірні кольори - і багато-багато сонця та тепла, що випромінюють полотна... 30 жовтня у виставковій залі на площі Свободи відкрилася персональна виставка чудової херсонської художниці Гали Сорохан «Маленькі історії».
Тут є пейзажі, є і натюрморти, але небагато. Головна діюча особа виставки - людина, зі своїми мріями, сумнівами, відчуттями. Певно, пані Гала (чи то Галина Олександрівна, як називають її студенти ХНТУ, де вона викладає на кафедрі дизайну) належить до тих митців, для кого найвищою цінністю є саме людина. Та й вона сама згодом зізнається: «Натюрморт - мертва натура, це не так цікаво. Основна тема моєї творчості - це фігуративний живопис: людина у всіх своїх проявах, її пластика, її емоційний стан». А за цим сухим терміном «фігуративний живопис» криються фантазія, спостережливість, психологізм, філософія, майстерність - і такі радісні теплі кольори, що просто притягують до себе погляди. Отак стоїш перед картиною - і посміхаєшся... Щодо палітри художниці гарно висловився поет Валерій Кулик, який на відкритті виставки зачитав свій експромт: «Кольори звучать дзвінкі». «Дзвінкі кольори», - краще і не скажеш!
Когось Гала Сорохан здивувала, когось надихнула, когось вразила. Але байдужим не залишила нікого. Більше трьох десятків картин - і про кожну історію, відображену на полотні, хочеться розпитати... Але мова йшла все ж не про конкретні картини.
Гало, чому саме зараз зважилася вийти до глядача зі своєю виставкою?
Після першої персональної виставки (вона була в 2011-му) минуло 7 років, я напрацювала якийсь матеріал, і мені дуже захотілося його зібрати в єдину експозицію - навіть самій цікаво було подивитися, який вийшов результат. Бо коли ти в майстерні бачиш окремі роботи - це все одно не зовсім те. А зараз можу підбити підсумок і сказати, що погано, що добре.
І що добре?
Я більше схильна до самокритики - те не подобається, це не подобається. Скоріше, думаю, як буду рухатися далі, але знов-таки - працюватиму з фігуративом.
Тобто, все навколо людини. А що для вас людина?
Мені цікавий психологічний стан людини, як це виражається через її пластику, емоції, риси обличчя - щоб передати не просто статичний парадний портрет, а саме психологічний портрет людини, щоб виявити її сутність, яку ми сприймаємо, радше, на підсвідомості.
На Ваших портретах знайомі люди дійсно набувають якихось зовсім нових рис...
Я помічала, що коли пишеш портрет, хочеш ти чи не хочеш - ти на підсвідомості уловлюєш психологію людини.
Пишете портрети з натури?
Взагалі так, особливо коли це «чистий» портрет - тоді, звичайно, без натури ніяк. Спочатку працюю з натурою, потім роблю фотографію і допрацьовую, опираючись на неї. Коли я закінчую роботу, я її узагальнюю - і виводжу на якийсь образ. А коли ти прив'язаний тільки до натури, ти стаєш її рабом, і це трішечки це заважає створенню образу: іноді важко виокремити головне, відволікаєшся на деталі... Мені нецікаво писати статичний портрет - хочеться створити цілу історію про цю людину - з якимись деталями, нюансами, підібрати позу, підібрати антураж, фон. Тому я вважаю, що у мене в кінцевому підсумку виходять маленькі історії. Адже більшість робіт в експозиції я не можу назвати портретами - це сюжетні композиції.
Дехто поділяє живопис на чоловічий та жіночий, ви розділяєте мистецтво за гендерним принципом?
Мабуть, ні. Хоча я не можу бути жорсткою, бо у мене м'який характер. Все залежить, напевно, не стільки від статі, скільки від характеру людини.
Яких почуттів очікуєте від глядачів?
Я намагалася принести радість людям, доброту, щоб від моєї виставки в душі щось залишилося.
Частинка доброти і радості від Гали Сорохан чекає глядачів у виставковій залі Спілки художників до 11 листопада. Відвідайте виставку - не пожалкуєте! Вона варта уваги.
${gallery:867fc26ccd94e1e4a77cb077ad6332e5}
Джерело – Вгору
