Художник Роман Мінін про доповнену реальність, стрит-арт майбутнього та регіональні стереотипи.
Виставка «Свій/Чужий» Романа Мініна, яка триває зараз у галереї «Дзиґа», не лише презентує творчість цікавого, відомого та успішного художника, але й дає глядачеві можливість роздивитись її відразу у декількох реальностях. Можна просто дивитись панно Мініна, а можна дивитись на них через програму у смартфоні. Тоді зображення міняють колір, наповнення, в них виникають химерні образи та вилазять монстри.
Про це пише сайт Zaxid.net.
Романа Мініна називають одним із найуспішніших українських художників. Він народився в Мирнограді на Донеччині в шахтарській родині, навчався у Харкові, де живе і тепер. Його роботи продавались на великих аукціонах, проекти брали участь в престижних арт-фестивалях тощо. Мінін займається живописом, стрит-артом, вітражем, фотографією.
Романа Мініна називають одним із найуспішніших українських художників
А ще художник займається міфологізацією життя Донбасу та побуту шахтарів. Шахтар є головним героєм усіх його творів, об’єктом досліджень і водночас в чомусь навіть піддослідним кроликом. Адже Мінін не лише успішно працює в умовно традиційних видах мистецтва, а й активно залучає сучасні технології.
Про те, чому гірнича справа стала головною темою його творчості та про те, як доповнена реальність працює тепер і працюватиме у сучасному мистецтві у майбутньому ZAXID.NET поспілкувався з художником безпосередньо на виставці.
Для того аби оглянути виставку, потрібно попередньо вивчити інструкцію до неї. Інакше побачити гіперпосилання в роботах Мініна буде неможливо. Наприклад, невеличку споруду посередині залу Роман Мінін називає Храмом майнінгу. Декоративна скульптура, кольоровий об’єкт, один з акцентів експозиції. Проте глядач у VR-окулярах бачить зовсім інше. Він опиняється уже не зовні, а всередині об’єкту і має змогу роздивитись своєрідний віртуальний стінопис, що оточує його з усіх боків.
Намагаюся зробити так, щоб мої шахтарі стали міжнародним символом майнінгу
«Якщо ви встановите собі на телефон дуже просту програму, то ви побачите зовсім іншу реальність. Я вважаю, що віртуальна реальність може стати стрит-артом майбутнього, коли через телефон можна на знайомій споруді побачити зовсім іншу картину», - розповідає Роман Мінін.
Чому Храм майнінгу? Раніше слово «майнінг» означало видобуток корисних копалин. Зараз майнінгом називається якась така індустрія за комп’ютером, обробка данник, пошук потрібної інформації в її океані, тощо. Тобто для мене, як для людини, яка все життя розповідає про шахтарів, в цьому є певна гра слів. Я, використовуючи нові технології, намагаюся зробити так, щоб мої шахтарі стали міжнародним символом майнінгу. Розумію, що це амбіційна мета, але для мене це дуже цікаво.
В ідеалі я б хотів створити таку програму, яка буде працювати зі штучним інтелектом та майнити сама себе. Вона буде генерувати нові композиції й коли цей процес почне працювати, це й буде таким трушним майнінг-артом. Будуть з’являтися нові картини, які штучний інтелект буде сам вигадувати.
Експозиція називається «Свій/Чужий». І хоча деякі роботи створені декілька років тому, саме зараз легко виникають цілком очікувані асоціації. Хто він, той чужий? Може, монстр наприкінці залу із відбійним молотком?
Якщо для більшості львів’ян монстри на виставці є грою (тим більше, що один з них реальний, а другий, такий самий – віртуальний), глядачку з Донецьку вони довели до сліз. «Чому художник зобразив шахтаря монстром?», - весь час запитувала вона.
Тема цієї виставки «Свій/Чужий», я над цією темою працюю уже декілька років. В образі я поєднав чудовисько з фантастичного фільму та образ шахтаря. Я це вигадав давно, але зараз воно стало актуальним. Це свого роду ілюстрація до тих стереотипів, які ми створюємо у своїй голові. Ми існуємо в ситуації, коли маємо налагоджувати стосунки з тими, кого ми вважаємо чужими. Адже модель чужого є необхідною і без нього не буде нашого власного росту. Ми будемо міцнішими, якщо у нас буде міцний чужий. Ми є повноцінними, коли ми розуміємо і себе, або «свого», й «чужого». Можливо, зрозумівши свого «чужого», ми краще розумітимемо себе.
Я хочу показати Донецьку область через призму свого власного сприйняття
Робота «План втечі з Донецької області», яку теж можна побачити на виставці, була створена задовго до війни на сході України. Її, мабуть, можна вважати програмною. Однією із його складових була програма для дітей із рідного міста художника, яких він привозив до Києва, відкриваючи для них по суті незвідані території. І географічні, і мистецькі.
«План втечі з Донецької області». Я завжди мріяв зробити виставку тут у Львові. Ще у 2007 році я шукав когось, з ким можна співпрацювати для цього. Але тоді це здавалось неважливим, нікому непотрібним. Мені допоміг лише голова профспілки гірників України Михайло Волинець. Він якось вже тоді розумів необхідність цих культурних контактів, колаборації та обміну між Сходом та Заходом. Моя перша виставка була у приміщенні Донецької ОДА. Але її закрили навіть ще до того, як вона відкрилась. Тобто я навіть не зміг почати цей процес. Так що це моя перша виставка у Львові. Вона чесна.
Я з Донецької області, я розумію, що я походжу з іншого ментального простору. З одного боку я хочу, щоб мене сприйняли як свого. З іншого боку я хочу показати красу, романтику та філософію своєї географії. Я хочу, щоб палітра сприйняття один одного в Україні стала розмаїтішою, цікавішою. Я хочу показати Донецьку область через призму свого власного сприйняття.
Я, звичайно, жартую трохи з того образу «Свого/Чужого»
Я, звичайно, жартую трохи з того образу «Свого/Чужого», роблю його трохи попсовим. Це ж гра. Я жодним чином не натякаю на щось. Для мене, як для митця, цікаво грати з образами та сенсами, наповнювати образи якимось новим змістом.
Стереотипи можна подолати навіть зараз. Немає нічого безнадійного. Сама природа намагається залікувати рани. Якщо хтось, звичайно, не буде цю рану колупати. Я впевнений, що все налагодиться. Потрібен час. Якщо ми будемо весь час йти в потрібному напрямку, один до одного. Якщо зробити ставку на порозуміння, зробити гуманізм предметом гордості.
Образ шахтаря присутній в усіх роботах Мініна. Часом він навіть стає мало не елементом орнаменту.
Чому шахтар? Кожен митець малює сам себе. Я народився в шахтарському містечку. Всі мої родичі шахтарі. Архетип шахтаря подорожує зі мною протягом усієї моєї творчості. Він може змінювати жанр, може змінювати медіа, але він завжди залишається шахтарем. Мені це цікаво. Я усвідомлюю, що саме на цю тему я маю, що сказати. Якось я зрозумів, що у мене добре виходить. Але я, звичайно, не реаліст. Мої картини про те, як би мені хотілося, щоб воно було. Це скоріше казка, а не розповідь про реальність.
Архетип шахтаря подорожує зі мною протягом усієї моєї творчості
Щодо реальності доповненої, то її художник пропонує використовувати й у стрит-арті, адже вважає, що традиційні мурали відходить у минуле. На його думку, теперішні сучасні технології, що дозволяють працювати з архітектурою набагато цікавіше.
Стрит-арт майбутнього. Це зовсім інша ступінь свободи. Наприклад, це можна використовувати на пам’ятках архітектури. Але все залежить від того, як тим користуватись. Якщо це буде цікава ідея, то буде круто. Якщо ж тупий вандалізм, то ніяка доповнена реальність, жодні технічні засоби не допоможуть. Але я довіряю людям, я думаю сучасні технології мають працювати на добру ідею. Я прагну реалізувати проекти в жанрі монументального мистецтва з використанням сучасних технологій. А загалом я б хотів би співпрацювати з програмістами й робити віртуальне оформлення міст. Наприклад, впроваджувати гіперпосилання, доповнену реальність, які видно в VR-окулярах.
Для мене сучасні технології, зокрема віртуальна реальність – це нові ступені свободи. Мені достатньо мати кілька потужних комп’ютерів, щоб не виходити з кімнати.
Для того, аби максимально побачити те, що він зобразив, художник пропонує встановити програму Simo ar.
«Вона звантажується на гаджети без жодних проблем. Вона зчитує маркер на моїх роботах і ви будете бачити доповнену реальність. Те, що можна побачити тільки завдяки цій програмі», - розповідає Роман Мінін.
Також він обіцяє бути у Львові 21 та 22 липня разом з VR-окулярами. Саме вони допоможуть опинитися у середині храму майнінгу та побачити мистецтво майбутнього.
P.S. у Херсоні, у 2012 році, в рамках фестиваля сучасного мистецтва "Terra Futura", Роман Мінін провів лекцію зі стріт-арту та розмалював міську арку на розі проспекту Ушакова та вулиці Суворова.
Джерело – Вгору
