Конституції пишуться людьми, і тому вони завжди є відображенням суб'єктивних позицій. Тому якість Основного закону залежить насамперед від чесності, порядності його авторів, щирості їхнього бажання зробити Конституцію досконалим інструментом належного суспільного розвитку.
Прискіпливе вивчення історії української держави, і конституційних процесів зокрема, свідчить про таке.
Першу і другу Конституції (Української Народної Республіки 1918 року та Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919-го) писали і приймали люди, які прагнули створити державу для трудового народу, тобто — демократичну державу. Не всі вони були політиками в сучасному розумінні цього слова, не всі мали високу освіту. Але зуміли усвідомити феноменальну значимість такої форми прямого народовладдя, породженої самим народом, як Ради.
В УНР це мали бути Ради громад, волостей і земель, в УСРР — Ради солдатських, матроських, робітничих і селянських депутатів.
Ці Конституції приймали в умовах багатопартійності. І якби у подальшому більшовики не захопили владу, Україна могла б стати успішною демократичною державою.
Третю й четверту Конституції — 1929-го і 1937 років — писали ті, хто на той час уже надійно "в'їхав" у владу. Спочатку на популізмі, потім — на репресіях, і з використанням Рад депутатів "навиворіт": не як органів народовладдя, а як органів поширення і зміцнення комуністичної диктатури.
П'яту українську Конституцію –1978 року — писали люди, які вже не знали, що їм далі робити з тією узурпованою владою. Жорстко централізована політична й адміністративно-командна система управління економікою, дієва у часи домінування екстенсивних методів господарювання, стала гальмом у часи бурхливого науково-технічного прогресу.
Жилося начебто й непогано, але з кожним днем усе гірше й гірше. Свого Ден Сяопіна не було, а "закручувати гайки" було неможливо — демократичний потенціал суспільства і державного устрою, втілений зокрема і в Радах, не дозволяв. Та і в партійних кабінетах були вже не тільки хворі на голову ленінці-сталінці.
Тому комуністичний режим здався без бою. Більше того, сам скасував однопартійність і розвалив комуністичну імперію під назвою СРСР. А 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР голосами комуністів і вчорашніх членів КПРС, конституційною більшістю затвердила Декларацію про державний суверенітет України.
Декларація проголосила скасування тотальної державної власності і встановлення права власності українського народу на всі природні ресурси й на всі інші економічні активи на території країни.
Тоталітарна держава припинила існування 16 липня 1990-го — бо саме власність держави на все в країні, поряд із монополією на політику, визначають тоталітарність.
Свобода, незалежність, народна власність на всі економічні активи, багатопартійність і найдемократичніші за своєю суттю й потенціалом органи прямої демократії — Ради народних депутатів. Перед Україною знову відкрилися грандіозні перспективи. Залишалося тільки закріпити положення Декларації про державний суверенітет новою Конституцією, і — вперед!
1996-го закріпили. Але в такий спосіб, що свобода і незалежність знову стали примарними, народна власність — чиновницькою, політична система — клановою, органи народовладдя, Ради — безправними. І, як нещодавно з'ясувалося, приреченими на знищення.
Як таке могло статися? Відповідь проста — все або майже все, що треба було закласти в Конституцію, щоб узурпувати владу, розграбувати, а потім і знищити Україну, було до неї закладено. Прикладів — десятки, ось лише деякі з них.
1. Суверенне право народу на здійснення влади "роздвоїли". Із цілісної до того системи органів державної влади викинули найбільш масову і наближену до народу частину — місцеві Ради. Відбулася різка централізація влади.
2. Із системи адміністративно-територіального устрою викинули сільраду, не унормували поняття її території. Не всі розуміють суть цих термінів і їхнє значення. А вони — доленосні і для селян, і для держави.
Селян, сільські громади позбавили територій забезпечення життєдіяльності і прирекли до знищення. За тоталітарного комуністичного режиму таке було в часи Голодоморів. Конституція 1996 року влаштувала це селянам на зорі Незалежності.
3. Впровадили термін "територіальні громади".
Люди не живуть, як дикі тварини, на якихось територіях, люди живуть у селах, селищах і містах. Отже, існують сільські, селищні й міські громади.
Було б добре, якби цим терміном хотіли підкреслити право сільських громад на землі за межами населених пунктів. Але за таке тлумачення ще треба поборотися. Практика діяльності органів державної влади свідчить про протилежне розуміння можновладцями цього терміна.
4. Прописали право державної й комунальної власності — всупереч Декларації про державний суверенітет України і нормам самої ж Конституції.
Якщо встановлено право власності українського народу на всі економічні активи в країні — яка ще може бути державна й комунальна власність, для чого вона?!
Адже ж народ і є держава!
Відповідь уже давно знаємо — для того, щоб не народ був реальним господарем усіх економічних активів, а чиновник. І щоб їх можна було в різні шахрайські способи красти.
5. Десятки разів прописали термін "відповідно до закону". Це — рай для злодіїв при законі: пиши у законі що забажаєш, твори "відповідно до закону" що хочеш, і наплювати на те, що всі ті закони мають відповідати Конституції.
Навіть якщо їх колись і визнають неконституційними, то частина друга ст. 152 Конституції все спише — незаконні закони будуть визнаватися недійсними не з дня їхнього прийняття, а тільки з дня ухвалення Конституційним судом відповідного рішення.
"Батьки" Конституції не тільки заклали до неї численні "бомби уповільненої дії". Вони протягом двох десятиліть послідовно ще й додавали їх. Ігри з Основним законом продовжуються й останні чотири роки.
Як наслідок — розгромлено систему судоустрою, нагляду за дотриманням законів, правоохоронну систему, знищуються тисячі сільрад — а це основа державного устрою, суверенності й соборності України.
Що прикметно — державний устрій реформують у точній відповідності до апробованої в Росії моделі. Тільки там адміністративні вотчини назвали муніципальними округами, а в нас їх поки що йменують "об'єднаними територіальними громадами". Але це тимчасово. У подальших планах наших узурпаторів влади теж муніципалітети — все, як у "старшого брата", чи то "сестри".
Отаку маємо "найкращу в Європі" (цікаво, які ідіоти насправді так вважають?) Конституцію. І це ж наведено тільки маленьку частку всіх її "достоїнств"!
А яка Конституція, такі й закони. Не впевнений, що серед тисяч чинних законів можна знайти бодай один, який не був би антиконституційним.
А тепер питання: а кому за це дякувати? Відповідь — "політичній еліті", що править Україною за допомогою такої Конституції.
Останнім часом від цієї ж "еліти" почали лунати пропозиції: мовляв, усе так погано, все зайшло так далеко, що єдиний вихід із "нашої безнадії" — треба "перезаснувати" державу. Тобто повалити чинний конституційний лад, знищити Ради, чинну державу, і лише після того спробувати заснувати якусь нову державу на теренах України.
Ви вірите в те, що злодії й узурпатори влади, які у повній відповідності до написаних ними Конституції та законів зруйнували одну з найпотужніших країн Європи, напишуть гарні закони — для повернення країни народові?
Я — ні. Більше того, впевнений, що під прикриттям "конституційних змін", які вони зараз обіцяють, просто довершать те, що заклали до чинної Конституції, день якої ми святкуємо. Дорозкрадуть те, що ще залишилося, й остаточно розвалять Україну. Для цього їм треба ще трохи часу. Завдання народу полягає в тому, щоб цього часу їм не дати.
У межах однієї статті неможливо висвітлити всі проблеми й дати відповіді на всі питання. Тим більше, неможливо ґрунтовно розказати, якою повинна бути нова редакція Конституції. Але зрозуміло, що це має бути не лише світло в кінці тунелю, до якого нас завели, а й світла дорога до виходу з нього.
Нова Конституція повинна чітко встановити, що Україна — це народна республіка, держава людей праці. Вони напряму управлятимуть нею через обрані ними повноправні Ради народних депутатів, які будуть у кожному селі, селищі, місті. Така редакція Конституції готується, вона буде. А політичні шахраї, грабіжники народу — відійдуть у небуття.
Джерело – Вгору
