1 січня 2018 року спливає термін, у який розслідування катастрофи авіалайнера малазійських авіаліній Боїнга MH17 у небі над Донбасом має бути завершене. Як цього й слід було чекати, у документі уряду Нідерландів вже зазначено, що слідство до цієї дати не буде припинено. Це підтверджує й законопроект, що був внесений Порошенко на розгляд парламенту, згідно нього розслідування буде продовжено, орієнтовно - до серпня 2018-го. Розслідування розслідуванням, але є люди, родичі загиблих, що чекають, аби була встановлена справедливість і нарешті належним чином вшанована пам'ять жертв цієї трагедії. У цьому контексті я вирішив напряму запитати про факти, якими оперує слідство, у адвокатів, що подавали позови до ЄСПЛ у справі MH17 проти Росії та проти України. Ельмар Гімулла – німецький юрист та експерт в області міжнародного повітряного права, свого часу консультував родичів жертв теракту над Локербі 1988 року та катастрофи французького «Конкорда» 2000 року. Пан Гімулла є адвокатом у чотирьох справах MH17 з Німеччини проти України. Позов юриста проти України не має своєю метою довести, чи підтримує сепаратистів Росія, і чи літак був збитий тою чи іншою ракетою. Він захищає інтереси людей, що втратили матір, батька та доньку. Тому його позов базується на тому факті, що Україна не закрила свій повітряний простір, і тому направлений проти українського уряду. "Мій позов спирається на той факт, що Східна Україна є не єдиною "зоною конфлікту" в світі, де уряд втратив контроль. Оскільки на цій території велися бої із застосуванням важкої зброї, і тому не можна було виключати можливості збиття літаків, то відповідальний уряд був зобов’язаний заборонити цивільним повітряним судам перетинати цей простір. Це відповідає позиції ІКАО (на сайті можна побачити за посиланням "конфліктні зони"). Оскільки українська влада порушила ці вимоги, вони винні" – зазначає Ельмар Гімулла. "А щодо Росії та сепаратистів…Хто я такий, аби це розслідувати та доводити, чи вони доклали до цього руку? Тому я вважаю цей судовий процес надто спекулятивним". У свою чергу австралійський адвокат Джері Скіннер (який також займався справою над Локербі 1988 року), представник адвокатської контори LHD, що подала позов до ЕСПЛ від імені родичів загиблих проти Росії, дотримується іншої думки: "Росія скоїла цей злочин, і скоїла його для того, аби покласти кінець неофіційній гібридній війні в Україні. Ця трагічна подія, що сталася внаслідок запуску ракети у безпосередній близькості до комерційного авіакоридору "L-980" була навмисною та мала сформувати основу для всебічної війни в Україні. Це був політичний акт." Я задав питання панові Скінеру щодо того, чи є докази скоєння цього злочину незаперечними та достатніми для використання їх в суді. Адже основний масив документів складають фотографії, та записи переговорів військових. Все вказує на те, що для винесення звинувачувального вироку цих даних недостатньо. Точніше, їх достатньо для того, аби ЗМІ переконали читачів, або Bellingcat – блогерів, або адвокати – власних клієнтів. Проте недостатньо для суду, бо суд розглядає лише голі факти, без емоційної забарвленості та без використання людської фантазії. Міжнародна та приватна судова практика показують, що фотографії майже завжди приймаються судами у якості опосередкованих доказів, і дуже рідко – основних. Для того, аби вони були взагалі включені до справи, фотографія має відповідати цілому переліку вимог: по-перше, вона мусить мати безпосереднє відношення до справи, та з неї без додаткових коментарів та сторонніх пояснень має бути зрозуміло, ДЕ вона зроблена, КОЛИ, та за яких обставин; по-друге, вона мусить бути отримана без порушення закону; по-третє, вона мусить бути непідробною. На цих трьох пунктах і зупинимося, бо вже навіть їх достатньо. Слідство наразі не має жодного свідка, який би міг прийти до суду і під присягою свідчити, мовляв: "Я, такий і такий, у такому-то місці, такого-то числа, за таких-то обставин зробив цю фотографію". Бо все просто: всі фотографії взяті з інтернету, де поняття авторства, і тим більше авторських прав – сумнівні. Відтак, сумнівна і законність їх використання. Більше того, лише той факт, що Bellingcat проводить розслідування, вивчаючи топографію, супутникові знімки гуглу та прогнози синоптиків, аби виявити розташування місця зображеного на цих фотографіях, однозначно свідчить, що фото не може самостійно відповісти на питання: ДЕ? КОЛИ?І ЯК воно було зроблене. Ну і наостанок: непідробність. Найпростіший прецедент – коли світлини зроблені на плівку. Тоді до достовірності зображеного жодних питань. Але ж всі знімки по катастрофі MH17 зроблені цифровими носіями та викладені в інтернет. У даному випадку діє механізм на кшталт "презумпції винуватості". Тобто слідчі мають спочатку довести, що фото непідробне. Проте це зробити неможливо – ніхто не дає гарантії, що експерти, які це доводитимуть, володіють достатніми інструментами для виявлення слідів технічних маніпуляцій. Якщо вони не знають про якісь технічні засоби, це не означає, що їх немає. Нажаль, Джері Скінер відмовився давати коментар щодо незаперечності цих доказів та їх придатності для суду. У світлі того, що провадження продовжили на додатковий невизначений термін, скидається на те, що використовуються усі можливості для затягування процесу Боїнга MH17. Коли ці матеріали будуть представлені у суді, більше всього, справа буде знову відкладена для доопрацювання у зв’язку із недостатністю доказів. І так по колу… Тому питання до тих адвокатів, хто, представляючи інтереси родичів загиблих, спирається на майбутні результати слідства. Разом із продовженням розслідування будуть продовжуватися і страждання родичів, їх судові тяжби та, що найцікавіше – фінансові витрати на гонорар адвокатові. Дивно, як катастрофа може стати трагедією - для одних, і засобом брудного заробітку - для інших.
Джерело – Вгору