Я маю мрію. Так, їх у мене чимало. Сьогодні поділюся ще однією.
Багато років я розповідаю про людей, людей які жили раніше, жили небуденно (хоч, може, б і хотіли) – мусили робили вчинки, а там – і помилки, і успіхи. А потім... Потім їх небуденне життя виривали. Виривали буквально – страчуючи, калічачи чи відсилаючи у заслання. Виривали ціннісно – спотворюючи їх прагнення, цілі, наміри. Виривали генетично – прирікаючи на смерть і батьків і дітей. Виривали комплексно – стираючи можливі згадки та розставлючи "червоні" (у всіх значеннях червоні) прапорці довкола їх могил, довкола простору їх життя та думки.
Життя звело мене із одиницями таких – хто жив непересічно, хто потім повертав їх імена мені, юному, нам, народу, що відновив таки свою незалежність.
Тож відтоді і я простягаю їм руку.
Їм, які мали б міцно бути в історії нашого і світового мистецтва.
Їм, які були б бойовими генералами і навчали б нинішніх воїнів.
Їм, які мали приходити до наших шкіл.
Їм, про яких цікаво було б дивитися кіно.
Їм, чиїми могилами на нашій землі б пишалися.
Я веду з ними знайомство, гортаючи архівні нотатки, розглядаючи пожовклі чорно-білі світлини.
Іноді я зустрічаю їх у їхніх дітях, іноді – вони приходять до мене на презентації.
І годі шукати більшої честі як історику, як автору, коли герої книги ведуть зі мною розмову віч-на-віч.
Більшою, мабуть є лиш кожен мій читач. Кожен із вас, із тих десятків тисяч, яким цікаві мої розповіді, яким цікаві їх герої – звичайні непересічні люди, котрі творили самобутній простір, званий Україною.
І саме в цю мить народжується моя велика мрія – простягнути руку і висвітлити у темряві минулого цей простір. Повернути нам і світові майже втрачену культуру.
Культуру українського господаря, вбитого голодом, культуру поета, розстріляного в Сандармоху, культуру воїна, полеглого на цих кривавих землях, культуру філософа, засланого до ГУЛУГу, культуру інженера, запропотореного в шарашку. Культуру депортованого кримця, лемка, холмщака. Красу храмів, новації інженерів, естетику малярства, римт поезії та елегантність архітектури.
Я знаю, що сам із цим не впораюся. Тому ми відкриваємо архіви, щоб кожному, хто захоче, була доступною ще не знана історія та культура великого європейського народу.
України.
Джерело – Вгору