Ранок, який розпочався з вибухів. Удари по військових частинах та аеродромах. Колони російської військової техніки, які рухались з боку тимчасово окупованого Криму. Довжелезні черги на автозаправках, біля магазинів та банкоматів. Як пригадують початок вторгнення жителі Херсонщини, як зустріли повномасштабну війну та окупацію? Суспільне зібрало спогади очевидців з лівого та правого берегів Херсонської області.
Два роки тому 24 лютого жителі Херсонщини прокинулись від вибухів. Російська армія прицільно била ракетами по військових частинах, аеродромах, місткостях з пальним. У прикордонних з окупованим Кримом населених пунктах області йшли бої. Через контрольно-пропускні пункти потяглись нескінченні колони військової російської техніки.
Журналіст з Нової Каховки, головний редактор "Нова Каховка.City" Олександр Гунько пригадує, що перші вибухи пролунали у місті після четвертої ранку. Російські ракети прилетіли у військові частину поза містом.
"Десь о десятій годині я пішов подивитися, що робиться в місті, в Новій Каховці. Пройшовся по Дніпровському проспекту, це головна вулиця, і побачив, що всі силові структури зачинені — прокуратура, поліція, суд, відділення Служби безпеки. Все було зачинено, нікого не було. Навіть ворота були зачинені біля поліції. А на асфальті були видні сліди від танків — від Каховської ГЕС вони заїжджали в місто до стадіону "Енергія", потім розвернулися і поїхали назад. Це я так по слідах побачив. У перші дні ми всі перебували в шоку", — розповів Олександр.
На ранок 24 лютого у Каховці також вже не було силових структур. Їх евакуювали за командою. Каховський міський голова, начальник Каховської міської військової адміністрації Віталій Немерець говорить, що влада залишилась сам на сам з ситуацією.
"Якогось конкретного алгоритму дій нам ніхто не давав. Я за декілька днів до цього неодноразово спілкувався з правоохоронцями й представниками силових відомств, Службу безпеки питав, що може бути, що відбудеться — ніхто мені не сказав, що буде щось конкретне, тим більше таке вторгнення, така агресія від окупантів", — згадує Віталій.
Російські війська захопили Каховську гідроелектростанцію у перші години вторгнення. Жителька Берислава, розташованого на правобережжі, Тетяна Борисенко розповіла, що дамба була охоплена вогнем.
"Мої вікна будинку виходять саме на Дніпро і ми чітко бачили, що полум'я страшне навпроти Каховки, навпроти ГЕС. І вибухи, без кінця лунали вибухи, настільки сильні, що у нас, вікна тряслися. Згодом на АЗС, куди я поїхала заправити машину, побачила автомобілі наших військових — вони йшли з Каховки. Ми не могли зрозуміти, чому вони їдуть в іншому напрямку. Дехто був закривавлений, дехто — забинтований, в порваному одязі, і вони мовчки позачергово під’їжджали, заправляли машини і від'їжджали. Ніхто нічого не говорив, ніхто нічого не коментував", — згадує Тетяна.
У Скадовську сигналу повітряної тривоги не було, пригадує міський голова Олександр Яковлєв, але всі були оповіщені, що почалась повномасштабна війна.
"Ми зібрались в міській раді зранку, бо у нас був запит від військкомату, який просив нас зібрати транспорт для перевезення зброї для тероборони. В принципі потім це замовлення було знято, оскільки вже на восьму годину ранку було зрозуміло, що вони зброю не зможуть забрати з Херсона. А о 10-й годині вже надійшло повідомлення, що колони російської техніки проходять не через Скадовськ, а через села, які належать до Скадовської громади. Це за 15-20 кілометрів від міста. Вони направлялись в сторону Голої Пристані та Олешок. Тому трошки була розгубленість, не трошки, а була конкретна розгубленість, бо люди не розуміли, що робити, що відбувається насправді, бо якийсь час думали, що це не початок такої великої війни", — говорить Олександр Яковлєв.
Колони російської техніки розтягнулись на кілометри. Вони наближались до Херсона. Місто здригалось від ракетних ударів. Стовпи диму здійнялись у Чорнобаївці, у різних районах міста. О п’ятій ранку рятувальників підняли за тривогою і повідомили, що почалась війна. Всі прибули вчасно, розповів старший помічник начальника чергової зміни оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС у Херсонській області Володимир Богдан. Його зміна заступила на чергування.
"Ракети перелітали за місто. І в місті були вибухи. Пішло дуже багато дзвінків, на які ми відреагувати не могли. Їздили на адреси, за якими були виклики і оцінювали обстановку — що ми можемо зробити, зупинити цю пожежу чи ні. Обов'язково зупиняли, якщо була така можливість, але були такі об'єкти, на які нас навіть не пускали. І так з сьомої ранку і до ранку наступного дня підрозділи не заїжджали навіть на базу. Дуже багато було адрес", — згадує Володимир.
Вже 24-го лютого російська армія стояла під Херсоном. Розпочався бій за Антонівський автомобільний міст. Звуки снарядів, що рвуться, гул військової техніки, кулеметні черги – жителі передмість першими відчули початок повномасштабної війни.
"Ми ще не встигли нічого усвідомити, а вже почалися бої. Ми ще і живемо недалеко від Антонівського мосту, тому було дуже страшно. На ранок у вікні застрягла куля. Тобто на вулицях були бої і кулі летіли просто скрізь. Пощастило, що там нікого не було в тому місці, куди куля прилетіла. Було дуже страшно, коли колони техніки йшли. Стояв такий гул. Зараз до цих звуків ми звикли вже, а тоді це було щось дуже страшне. Земля дрижала, не було зрозуміло, що відбувається", — згадує жителька Антонівки Катерина Кікоть.
Об одинадцятій годині біля будинку Єгора та Олени Протопопових вже висаджувався російський десант з гелікоптера. Антонівський міст, плавні, найближчі будівлі палали. Але родина була змушена повернутись додому, щоб забрати із собою собаку і хоч якісь речі.
"Були видні чорні стовпи диму у плавнях, коли ми їхали додому за собакою. Я дивилася на ці чорні стовби і ми себе так заспокоювали, говорили, що це знов браконьєри запалили очерет. Але тоді ти розумієш, що не браконьєри, не очерет, а почалася справжня війна. Це було так дивно, не страшно, бо на той момент ми не змогли ще злякатися. Літали гелікоптери і ми не розуміли чи то наші, чи не наші", — розповіла Олена Протопопова.
У ніч на 25 лютого російські снаряди розірвались поруч з будинком родини. Пошкодили їхню домівку і вбили сусідку.
"У нас була сусідка дуже добра людина ми дружили з нею. Вона жила сама і в неї була дитина, хлопчик 12 років. Я пам’ятаю 24-го, коли ми вдруге повернулися додому, забрали собаку. Прибіг хлопчик цей, то я кажу: "Міша, а де мама?" Він каже, що вона десь пішла. Щось так стрьомно стало за малого, я подумав, може забрати його. Подзвонив їй, питаю: "Що ви, де ви?" Вона каже, що вона в місті і вже повертається додому. Спитав може Мішу забрати з району чи як? Вона каже: "Та ні, все буде добре я пів години й дома". А наступного дня ми вже дізналися, що вона загинула — вночі були обстріли. У неї була конячка, вона вийшла в сарай, щоб заспокоїти її. Було пряме влучання і її завалило. Вона там і загинула. Дитина намагалася витягнути розібрати ці завали, але нічого не вдалося. Вона ще довго там лежала під цими руїнами", — розповів Єгор Протопопов.
Перші загиблі мирні жителі й українські захисники. Перші поранені військові, яких доставляли до херсонських лікарень. Вони потребували всього – медикаментів, одягу, продуктів. У соцмережах херсонці закликали приносити необхідне до херсонських лікарень. З перших днів повномасштабного вторгнення голова профспілки працівників фізичної культури та спорту Ірина Дерев’янко почала збирати і надавати їм допомогу.
"Активісти, громадські діячі — ми всі між собою зв'язані, знаємо один одного. І коли почали дзвонити — треба те, треба те, ми почали по регіону збирати. Зносили і одяг, в що переодягти, потім ліки. Потім я дала клич у профспілку на мою сторінку у фейсбуці і наші працівники, спортсмени, працівники спорту почали кидати мені на карту гроші — ті, хто виїхали. Ті, хто тут був, щось привозили. Ми почали комунікувати з лікарнями. Перший раз повезли, запитали, що треба. Нам сказали, оце, оце і ліки. Там хлопців привозили страшних, кусками і яких хочеш. Перші дні було важко, потім Херсон згуртувався", — згадує Ірина.
Шок, страх, перші випадки мародерства. Довжелезні черги біля автозаправок, до банкоматів та магазинів. Херсон завмер. Попри загальну розгубленість у місті працювали патрульні поліцейські. Антон Ломакін в ніч на 24 лютого був на чергуванні. Говорить, чекали на накази командування, а поки – продовжували патрулювати місто.
"Це була звичайна охорона міста, звичайні патрулювання, підготовка наша безпосередньо до можливого захоплення міста. І так само початок роботи по мародерам, бо вже тоді 24-го почалась паніка і почались перші випадки мародерства. Наше командування евакуювалось, разом з ним частина співробітників. Більшість залишилась у Херсоні. Всі познімали просто форму, маючи при собі жетони, маючи при собі вже безпосередньо посвідчення поліцейського, зброю, просто у цивільному одязі ходили патрулювали. Просто це вже було приховано від людей, оскільки не знали чого чекати", — згадує Антон.
Продовжували працювати і співробітники ДСНС. У ніч проти 25 лютого на Центральному ринку внаслідок російських атак виникла масштабна пожежа. Торговельне містечко вигоріло вщент.
"Площа пожежі була понад тисячі квадратів на момент прибуття нашого підрозділу. Залучено було вісім одиниць техніки і понад сорок осіб особового складу. Пожежу ліквідували аж на ранок, вона була дуже складна", — розповів старший помічник начальника чергової зміни оперативно-координаційного центру ГУ ДСНС у Херсонській області Володимир Богдан.
1 березня російські війська увійшли в Херсон, згодом окупували майже всю область. Для правобережної Херсонщини розпочалась окупація, яка тривала понад вісім місяців. Для лівого берега вона триває донині.
Джерело – Суспільне
