Окей, грошей на підвищення грошового забезпечення немає.
Але в чому сенс тоді піднімати іншим категоріям бюджетників? Чому не можна порізати витрати, які нафіг не потрібні?
Чому не можна придумати механізм, за яким гроші йтимуть не на перекладання бруківки,а на особовий склад?
Навіщо такі суми на патріотичний контент? Для кого він? Для тих, хто вірить і нічого не робить?
Нехай якусь мінімальну суму додати, але чесно сказати “це з бруківки”, “це з квітів”, “це з відзначення 1000 річчя хєрпоймичого”. Це було б зрозуміло.
***
Ось така вона, наша херсонська зимушка…
Квітне розмарин, смородинка, така гарна зелененька травичка.
Але нам , судячи з останніх подій, холодна й сніжна й не потрібна…
Опалення майже немає… багато дірок в дахах, вікнах… і перспективи на краще теж поки немає…
***
Вчора росіяни розстріляли пологовий будинок у моєму рідному місті, коли саме жінка народила свою дитину. Завдяки мужності, незламності та професіоналізму наших лікарів дитина благополучно народилася.
Про що можна домовитися з безвідлікними вбивцями, чиї очі вкриті кров’ю, а мозок яких пульсує від жадібності.
Вони порушать кожну домовленість. Таке траплялося не один раз.
***
“Дітям треба вірити у казку”: у Херсоні благодійники організували свято до Дня Святого Миколая
***
Приїхав в Херсон по медичним питанням
— але разом із цим отримав набагато більше: побачив рідні обличчя, поговорив із друзями, зустрівся з представниками влади. Ми говорили про буденне, про болюче, про майбутнє.
Місто живе під постійними обстрілами, дронами, чесно кажучи це настільки унікальна ситуація, що зрозуміти зможе тільки місцевий. Коли ти на війні все зрозуміло, ти військовий тут небезпечно, там ворог. В Херсоні все інакше, тут я пішов за кавою для гарного лікаря і одразу опинився на сафарі, де дрон завис над кафе і тупо жде, а через хвилину ти з кавою знову заходиш до медзакладу. І так дуже багато всього, життя іде війна іде і розподілу між цим не існує.
І найбільше болить — не лише за Херсон, а за кожну людину, що продовжує тут жити, працювати, тримати дім і підтримувати одне одного.
***
31 рік тому, 5 грудня 1994 року, в Будапешті представники України, США, Великої Британії та Росії підписали так званий Будапештський меморандум – угоду, що супроводжувала приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей документ мав стати гарантією безпеки, але перетворився на символ кризи міжнародної безпекової системи.
Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій за розміром ядерний арсенал у світі. Проте під тиском міжнародної спільноти, зокрема США й РФ, та поширеності уявлень про відсутність реальних безпекових загроз країна взяла курс на здобуття без’ядерного статусу.
Формально підписанти меморандуму «підтвердили зобов’язання» поважати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України, утримуватися від економічного й військового тиску на неї, а в разі загрози – проводити консультації.
Річниця Будапештського меморандуму – це нагадування не лише про те, чим Україна пожертвувала для приєднання до міжнародної безпекової системи, але й урок, що міжнародні гарантії не можуть ґрунтуватися на «запевненнях».
Джерело – Гривна
