Кілька днів тому ворог укотре обстріляв Бізюків монастир у селі Червоний Маяк. Чи витримає унікальний історичний комплекс російську навалу? Історія чоловічого монастиря – далі.
ДОВІДКА. Свято-Григорівський Бізюків чоловічий монастир Новокаховської єпархії УПЦ (МП) розташований у селі Червоний Маяк Новорайської громади Бериславського району. Комплекс складається із 6 споруд, серед яких – брама, мури, башти, Покровська церква. Перша згадка про монастир датована 1782 роком. Комплекс є пам’яткою архітектури.
Монастир – під обстрілами
Село Червоний Маяк розташоване на схилах Дніпра, а тому є відкритою мішенню для окупантів, що перебувають на лівобережжі всього за кілька кілометрів.
Скриншот карти deepstatemap.live
І навіть попри те, що історія монастиря пов’язана з імперською Росією, це не зупиняє російських окупантів від його знищення. Ще один доказ того, що для країни-агресора поняття «духовні цінності» є пустим звуком, скільки б вона не говорила про протилежне.
В останні дні квітня 2025 року пресслужба поліції Херсонщини повідомила, що російські окупанти з артилерії обстріляли територію монастиря в селі Червоний Маяк – пошкоджено його майно. Деталі про наслідки цього удару невідомі.
Однак це не вперше монастир зазнає пошкоджень через російські обстріли. У лютому 2024 року споруди комплексу були частково зруйновані внаслідок авіаудару окупантів по селу. Зокрема, було пошкоджено дах і фасад одного із храмів.
Покровська церква Свято-Григорівського Бізюкова чоловічого монастиря після обстрілу на початку лютого 2024 року. Фото: поліція Херсонської області та фейсбук/Група Бериславська ОТГ
Чи витримає архітектурна пам’ятка російську навалу – важко сказати. Адже й до повномасштабного вторгнення стан більшості споруд, що входять до складу монастиря, був не найкращим. Хоча в останні роки перед великою війною Бізюків монастир поступово намагалися відновити.
Та сама споруда перед початком повномасштабного вторгнення РФ. Фото: фейсбук/Oleksii Biletsky
Територія монастиря – як дві Одеси!
На початку 1780-х років князь Потьомкін виділив ці землі ігумену із Сумщини Феодосію (Маслову). Він заснував спочатку Софронієвське подвір’я, перші ченці якого жили в печерах, видовбаних у дніпровських кручах. А за кілька років монахи побудували церкву священномученика Григорія, єпископа і просвітника Вірменії. Подвір’я отримало нове ім’я – Григорівське.
Через 20 років із Смоленської губернії сюди перевели Бізюків монастир, об’єднавши обидва монастирі в один. Відтоді святиня має назву Григорівський Бізюків чоловічий монастир. Водночас місцеве населення називало його Пропасним монастирем – за назвою Пропасної балки, що проходила поруч.
Поступово монастир розбудовували, його угіддя збільшувалися, доходи зростали. І на кінець XIX століття його вважали одним із найбагатших на півдні України.
«До кінця XIX століття тут уже було 5 церков та один собор Вознесіння Господнього. Цікаво що склепіння храмів були розписані італійськими майстрами.
У першій половині XIX ст. земельна площа, що належала монастирю, становила вже 25 тисяч 964 десятини. А це трохи більше 283,5 квадратних км (для порівняння, острів Джарилгач = 56 кв. км, а площа Одеси зараз = 162 кв. км. Тобто – це ДВІ повноцінні Одеси)», – писав на своїй сторінці у соцмережі херсонський краєзнавець Олексій Білецький.
Свято-Григорівський Бізюків чоловічий монастир. Листівки початку ХХ століття. Фото: фейсбук/Старий Херсон
На той час на території монастиря було близько 70 споруд: собор, декілька церков, дзвіниця, корпус для ченців, будинок архімандрита на 43 кімнати, дитячий притулок, школа, лікарня, готелі, численні господарські будівлі… А ще – власний конезавод, електростанція, система водопостачання, пристані, млини, олійниці, сади, виноградники…
І майже все це зруйнували, а церкви підірвали на початку 1920-х років, коли прийшла радянська влада. Майно монастиря передали радгоспу «Червоний маяк». У будівлях церков розмістили клуб, спортивний зал, на руїнах – танцювальний майданчик.
Під час Другої світової війни окупанти вивезли залишки монастирських цінностей. А головний Хрестовоздвиженський собор радянська влада підірвала у 1970-х роках.
Лише у 1992 році монастир почали відновлювати. Щоправда, від колишньої величі збереглося не так багато: фрагменти стін з вежами, Покровська церква, пекарня, готельний корпус, брама, фонтани, печерні келії.
«У 1992 році монастир відновив свою діяльність. Нині служба Божа ведеться в Спаській церкві, освяченій як Покровська, а більшість монастирських споруд дотепер перебувають у запустінні», – повідомляла у 2017 році Бериславська РДА.
Довоєнні фото монастиря
Декілька знімків монастиря початку 2000-х років збереглися в архіві нашого фотожурналіста Анатолія Андрєєва. Свого часу «Гривна» публікувала їх на сторінках газет. Подорожуючи по Херсонщині велосипедом, він приносив до редакції цікаві фотосюжети як з Херсона, так і з районів області. Нині фото Анатолія Андрєєва можна побачити на сайті «Гривни» в рубриці «Так ми жили».
Тут починався Свято–ГригорівськийБізюківчоловічиймонастир, 2002 рік. Тут і далі всі фото Анатолія Андрєєва
У відремонтованих монастирських келіях
Настоятель Свято–ГригорівськогоБізюковачоловічогомонастиря ієромонах Феодосій
Історія монастиря – за матеріалами сайтів uk.wikipedia.org, rdaberyslav.gov.ua
Головне фото: Анатолій Андрєєв
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України”
та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа.
Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Джерело – Гривна