«Я втратила все. Мій дім не просто у воді — це бруд, фекалії і смердота». Так описала свою трагедію херсонська психологиня Ольга Цілинко, яка під час окупації допомагала понад 30-м херсонським родинам, що мають дітей з інвалідністю: закуповувала продукти, ліки, медикаменти, аби ті вижили й не пішли просити допомоги у росіян. 6 червня весь той затишок, який вона створювала разом із родиною, опинився під водою. Історію херсонки публікує видання Кавун.city.
«Я мала зробити все, аби вони не пішли до росіян»
Родинам, які мають дітей з інвалідністю, дуже важко не лише під час війни, а й за мирного часу: проблеми з доступністю, перепони щодо працевлаштування тощо. Ольга Цілинко також наголошує на ще одній проблемі, яку часто замовчують:
«Дитина з інвалідністю – це дуже часто проблема однієї матері. Переважна більшість таких родин живуть без тата. Добре, коли тато принаймні бере участь у житті родини, але і це велика рідкість».
Ольга Цілинко
Під час окупації Херсона відсутність підтримки родин, де чоловік і жінка розлучені, стала відчуватися гостріше: протягом усього часу окупації жінки не отримували аліментів.
«Я неодноразово наголошувала на різних зустрічах із чиновниками і благодійниками, — розповідає Ольга Цілинко. — Жінка, яка має дитину з інвалідністю, має не лише мізерну фінансову підтримку від держави — вона ще й не має змоги повноцінно працювати. Розкажіть, кому потрібна працівниця, яка буде постійно на лікарняному, тому що у дитини постійні проблеми зі здоров’ям, та й взагалі не може працювати повний робочий день, бо дитину залишити нема з ким, або заклади, де дитина може перебувати, працюють далеко не до вечора? Якщо скласти докупи неповну родину, відсутність нормального доходу і затримку аліментів у тих, хто їх має, виходить, що родина з дитиною, що має інвалідність, має сама піклуватись про власне виживання».
Центр «Софія», який очолює Ольга, підтримує родини, що мають дітей з інвалідністю та інвалідизуючими захворюваннями центральної нервової системи. Простіше кажучи, це переважно діти з ДЦП. Часто вони не можуть самостійно пересуватись і навіть самостійно себе обслуговувати.
Під час окупації, коли з продажу зникали товари навіть першої необхідності, ціни зростали з шаленою швидкістю, а для того, щоб купити щось, часто потрібно було вистояти черги. Натомість російська «гуманітарка» була цілком доступною.
«Я тоді сказала своїм мамочкам (так Ольга називає членкинь громадської організації, – ред.): ми зробимо все, аби вам не потрібно було йти до росіян. Дізнаюсь, що хоч одна пішла до них по допомогу – ви більше не членкині організації. Так, це було жорстко, але я мала це проговорити. Інакше була би біда».
Жодна з членкинь організації не пішла за допомогою до росіян. Ольга закумулювала знайомих і підписників, адмініструвати збори допомагала редакція kavun.city. Перебуваючи в окупації, видання сплачувало рахунки за продукти і товари першої необхідності, пізніше – збирали кошти на ліки, доставляли препарати вже до звільненого Херсона.
«Як ми все це зробили, я не знаю. Але мамочки і досі забезпечені, в першу чергу, молочною продукцією. Під час окупації ми купляли все необхідне, що можна було купити в Херсоні: яйця, крупи, консерви тощо. Вже після деокупації нам дуже допомагають благодійники».
В центрі можна перебути обстріли
Центр «Софія» став рятівним і під час окупації, і вже тоді, коли росіяни відступили і нещадно обстрілювали Херсон. В нашому приміщенні, каже Ольга, можна перебути, якщо вдома ситуація критична.
Під час відступу росіяни підірвали лінії електропередач – в Херсоні та інших громадах правобережжя світло не було приблизно місяць. Подекуди – більше.
«Це листопад. Ще прохолодно. Хоча нас рятувала херсонська осінь – було набагато тепліше, ніж, приміром у центральній чи західній Україні. Але через те, що не було тепла і світла, в квартирах почала з’являтись пліснява і цвіль. Це було настільки масовим явищем, що ми вирішили облаштувати центр, аби родини, у квартирах яких цвіль, могли жити якийсь час саме тут».
Допомогли волонтери і благодійники. В квартирах псувалось все: від плісняви стали непридатними постільна білизна та одяг, неможливо було зберігати продукти без холодильників. До центру «Софія» волонтери привезли ковдри, розкладачки, генератор, вдалось закупити пральну машину з сушаркою та інші корисні речі. Коли з’явилось світло, родини отримали тепловентилятори — електричні дуйки, за допомогою яких квартири прогрівали і позбавлялись плісняви.
«Приміщення центру теж постраждало від обстрілів, але ми все одно продовжували його оснащувати, бо ж хто іще допоможе цим родинам, як не ми разом», — каже Ольга.
Приміщення центру «Софія» після обстрілів
До обстрілів додалась нова біда: підрив Каховської ГЕС
Ті, хто живуть і навчаються або навчались у Херсоні, мабуть пригадують, як на уроках з цивільної оборони або фізики у ліцеях чи вишах традиційно розв’язували задачі про те, що буде з Херсонщиною, якщо Каховську ГЕС раптом знищать. Хто її мав знищити ще у 90-х чи початку 2000-х, невідомо, але такі задачі були традиційні. Також навчали, як поводити себе, якщо таке станеться.
Але мало хто міг передбачити цю трагедію наживо. В більшості випадків говорили, що це суто теоретично. Втім, вночі проти 6 червня це стало реаліями: російські терористи підірвали греблю Каховської ГЕС зсередини. І вода почала затоплювати громади нижче рівня ГЕС. Херсон також потрапив у цей страшний перелік громад.
Підтоплений мікрорайон неподалік будинку Ольги: початок повені
Будинок Ольги Цілинко знаходиться біля самої річки:
«Від річки нас відділяють рельси, розташовані дещо вище. Вода не мала потрапити до нас – рельси повністю сухі. Але під ними були ливньовки. Їх не позакривали. Навіть нічого не завезли, щоб люди могли самі позакидати… За 15 хвилин потік вони просунувся на 40 метрів. Швидкість велика».
Від 7 ранку, коли люди вже розуміли, що вода несеться в їхній бік, стали телефонувати до ДСНС. Відповідь була «ми не маємо відповідної техніки». Так, багато техніки розікрали окупанти. Але трагедія полягає в тому, що в червні та жовтні минулого року представники влади готувались до можливих провокацій і навіть пропонували плани дій — втім, просто почистити і потім герметизувати ливньовки після деокупації не змогли. Ось такий вигляд мала вулиця, де проживає Ольга, вже після 12.00. Підрив дамби стався приблизно за 8 годин до цього.
А це перший поверх будинку Ольги вдень 6 червня:
«Фото цього жаху попросили зробити друзі. Я одразу не здогадалась. А потім зрозуміла, що це правильно: і буде, що людям показати про наслідки затоплення, і маю доказ для можливих компенсацій в якомусь майбутньому. Води вже надвечір 6 червня було вище грудей, поверх майже повністю заповнений. Я не встигла вивезти майже нічого – ми були зайняті тим, що евакуювали літніх сусідів, рятували тварин. Купа документів і важливих речей – знищені. Я навіть не знаю, як це все описати і як тепер почати життя спочатку. Не продовжити – його доведеться просто починати спочатку».
Ольга з родиною і тваринами тепер живе в центрі. Цього ж вечора їй подарували нові комплекти білизни, аби діти спали в затишку. Небайдужі люди збирають кошти, аби підтримати волонтерку, яка рятувала три десятки родин протягом всієї окупації, а тепер сама потребує допомоги.
«Наші друзі, дякуємо неймовірно!!! Мої діти будуть спати на ліжках з постіллю», — написала Ольга подяку своїм друзям, які забезпечили затишок хоча б у цей страшний вечір 6 червня.
Євгенія Вірлич, Кавун.city
Усі фото надані Ольгою Цілинко
Джерело – Гривна
