додивилася євробачення до кінця тільки заради того, щоб побачити, який куточок України покажуть перед наступною піснею.
а можна тепер якось домовитися, щоб всю ту нарізку зшили в один кліп, дивитися його без кінця й не відволікатися на другорядне?
Я і до війни не любив псевдопатріотичного пафосу, а зараз – я його ненавиджу. Бо все що було гучно і пафосно – то все виявилось брехнею. Все без винятку: і про обороноздатність і про міць держави і патріотизм депутатів і чиновників, і багато ще про що в стосунках між людьми. І нічого, окрім розчарування і огиди, цей пафос не приніс.
Українське мудре прислів’я: “Що занадто – то не здраво” максимально влучно характеризує інформаційне поле України. І це стосується не тільки представників влади, а і деяких пересічних громадян, які вважають, що чим гучніше кричати: “переможемо, допоможемо, відбудуємо, ми кращі і Україна – лідер світу” – то скоріше прийде рай в Україну. Ні, від гучних гасел, вигуків і пафосних заяв тільки хрипне голос, а рай не приходить. Бо всі добрі справи робляться тільки в тиші. І справжня перемога робиться в тиші, і справжня робота – в тиші, і справжня допомога – в тиші, і справжнє кохання буває тільки в тиші, а не на бігбордах і освідченнях в фейсбуці.
Зараз є два нових гучних гасла: “Зненацька” і “Незабаром”. Вони дуже дотепні, але побачимо наскільки вони правдиві. Дай, Боже, не розчаруватися і в них.
Ще не мірялися кoлaборантами.
У кого скільки зрадників серед знайомих?
Включила Евровидение под конец, на распределение голосов. Красивая песня победила, и в ней правда поют) Только британская ведущая, которая объявляла голоса из ЮК, зачем-то сказала «добрый вечер» по-русски. Понимаю, что «добрий вечір», как говорят украинцы или «вечор» как у поляков, для британцев звучит примерно одинаково, и намерения были благие, но как-то не очень вышло. А так, все красиво и весело, про Россию никто и не вспомнил, и она все дальше от всеобщего праздника жизни.
Всі херсонські матері, яких я знаю, зробили подвиг для своїх дітей! Кожна відважно робила все, що могла: облаштування підвалів, заготовки їжі, води під обстрілами, вивезення дітей з окупації. А ще безсонні ночі під канонади, казки про щасливе життя дітям, заспокійливі розмови під вибухи. І це я вже мовчу про більш героїчні вчинки жінок, коли вони здавали позиції русні в окупації, сиділи на підвалах з катуваннями током, побиттям, чи гірше. Жінки та матері, які волонтерили вдень і вночі, які мітингували на російських блокпостах, щоб виїхати на вільну українську землю. Я пишаюся, що знаю багатьох сміливих українських жінок. І пишаюся бути херсонкою.
а от ще з зібраних історії
в окупації тато вирізав сину дерев’яний автомат і хлопчик на ньому написав СМЕРТЬ ОРКАМ
а потім до них прийшли орки з обшуком і вони ледь встигли заховати той автомат в ямі над гноєм. і молодий орк питає – а що у вас там? а вони такі – можеш пасматрєть. а у самих вже ноги ватні і ледь стоять від страху. далі цитата:
“А потім думаю, та нє, вони ж настільки тупі, що він не пойме що це таке”.
Ковід – погано, дуже погано, але війна – невиносима. Десь на 10-й день війни мені хотілося вигукнути: “Плането, зупинись! Я вийду”. Неможливо було знаходитись в окупації, неможливо було слухати новини і не здригатися від жаху, неможливо було переносити присутність окупантів і їхнє втручання в життєвий простір. Цей рецидив ставався ще і ще, з більшими інтервалами. Тепер мовчки робиш свою роботу, хоч і кожного разу серце вмивається кров’ю від повідомлень про смерті та руйнування. Але розумієш: треба витримати і дочекатися. Плането, як ти носиш тих бузувірів на своїй поверхні? Відправляй їх в інші світи.
Джерело – Гривна
