Російські окупанти демонструють гіперактивність на Запорізькому напрямку: під виглядом «евакуації» тисячі людей депортують із прифронтових населених пунктів – у Бердянськ, до Криму і в Росію. За перші дві доби РФ вивезла більше трьох тисяч цивільних, із них третина – діти. Загалом заявляють про плани депортувати до 70 тисяч людей. Паралельно спостерігаємо ротацію військових і перекидання техніки РФ, активізацію навчань мобілізованих на полігонах на Запоріжчині.
Що означають маневри росіян на захопленій ними частині Запорізькій області, про що свідчить хід збройного конфлікту та які оптимальні шляхи звільнення Криму? Про це в ефірі проєкту «Центру журналістських розслідувань» «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар розповів Ігаль Левін, військовий аналітик, ветеран Армії оборони Ізраїлю.
– На вашу думку, навіщо російські військові та їхня адміністрація депортують населення Запорізької області? Це спроба прикрити «живим щитом» із цивільних передислокацію своєї техніки та військ чи депортація необхідна, щоб розквартирувати окупантів у залишених будинках і тримати оборону в умовах міської забудови?
– Переміщення людей може мати кілька цілей. Прибирають мирне населення, щоб звільнити громадянську інфраструктуру та перетворити міста, наприклад, Токмак, фактично на фортецю. Південь – це степи, відкриті простори. Тому міська агломерація і навіть села, по суті, є опорними пунктами, де можна організувати оборону.
Якщо копнути глибше, побачимо багато моментів. Переодягнувши військових у цивільний одяг, можна вивезти одних та завезти інших. Щоб розвідка України, яка спостерігає за цим процесом, не могла точно порахувати: два батальйони вивезли чи два батальйони завезли, перекинули з міста до міста тисячу цивільних, а чи дійсно це були цивільні?
– Подібне ми спостерігали, коли РФ залишала Херсон. Якщо міська забудова, як ви кажете, може бути використана як оборонні об’єкти, то чи означає це, що населеним пунктам Запорізької області Росія підготувала таку ж долю, як Бахмуту?
– Нічого нового немає насправді. Відповідно до Женевських конвенцій, окупант відповідає за окуповані території та населення. Зокрема, за його безпеку, до речі. З прифронтових територій цивільних необхідно евакуйовувати або забезпечити їм безпеку. І тут питання, чому тоді 9 років Росія не евакуйовувала людей із Донецька та Луганська, які є прифронтовими містами за фактом?
Щодо долі міст і сіл. Ми розуміємо, що росіяни бояться українського наступу. Вони чудово розуміють, що він буде неслабким, фронт буде прорвано. Вони чудово розуміють, що десь їм доведеться відійти, на тих чи інших напрямках вони будуть розбиті. По суті, вони максимально готують поле бою.
Ігаль Левін. Фото: investigator.org.ua
Ще один із численних аспектів. Людей, які чекають на Україну, вони називають «ждунами». Вони пам’ятають, як було з тим же Херсоном, який називали «російським містом, де Росія назавжди». Коли Україна повертала місто, разом із окупантами втекли одні лише колаборанти. Прості громадяни кілька днів і ночей палили багаття, танцювали, співали українські пісні та раділи поверненню ЗСУ. Росіяни зробили висновки: вони просто хочуть забрати населення, щоб воно не дісталося Україні.
– Якщо оцінювати ситуацію загалом на сході й на півдні, чи можемо ми говорити, що росіяни переходять до стратегічної оборони?
– Вони не переходять, вони у ній уже перебувають…
– Що це означає з точки зору їхніх подальших дій, і які у вас очікування щодо контрнаступу ЗСУ?
– Я не знаходжусь у Генштабі, у мене немає повноти інформації, щоб робити висновки. За понад рік повномасштабної війни Україна довела, що вона вміє і може. Отже, немає жодних підстав вважати, що цього разу в неї не вийде. Особливо з переданою номенклатурою озброєння, із підготовкою десятків тисяч солдатів.
Є дуже багато проблем, є дуже багато тривог щодо військ Сил оборони, але це абсолютно нормально. Ніколи підрозділ не готовий на всі 100%. Навіть найбагатша й найрозвинутіша хай-тек армія. Ніколи не буває всіх видів озброєння і засобів. Завжди чогось не вистачає. Завжди хтось захворів, хтось не дійшов, хтось зрадив. Є тисяча й один фактор, який не можна передбачити. З цим і пов’язана західна військова думка – постійно підлаштовуватися, імпровізувати, коли командири на всіх ешелонах мають творчу свободу дій. Головний екзамен – це бій.
Битва за Київ, Харківська, Херсонська, Лиманська операції, визволення острова Зміїний – скрізь Україна здобула успіх. Тому є всі підстави очікувати успіху й від майбутнього контрнаступу. Але тут одразу виникає питання: а що вважати успіхом?
Його визначають цілі, поставлені Генштабом України. Він визначить військове завдання, яке має бути вирішене. Ні я, ні ви, ніхто, і тим більше Росія, ні в якому разі не повинні знати, які завдання ставить перед собою Генштаб у тих чи інших операціях. А значить, ми також не можемо говорити, що буде успіхом чи неуспіхом.
– Чи достатньо в нас сил та засобів? І чи є у вас відчуття, що західні партнери потроху підштовхують до контрнаступу, заявляючи, що вже передали нам все, що ми хотіли?
– Україні справді передали величезну кількість озброєнь, сотні танків, тисячі броньованих машин, інженерні засоби, системи. Це десятки мільярдів доларів. Ось зараз прилетіла новина про передачу Storm Shadow (Storm Shadow – франко-британська далекобійна крилата ракета авіаційного базування). Це геймченджер, як і HIMARS.
Але скільки б не передали, буде замало. Достатньо – це коли війна закінчиться і Україна переможе. У цьому плані політичне керівництво України абсолютно правильно у своїх заявах вимагає більше зброї. Війна такого масштабу зжирає ресурси. Все і навіть найдорожче озброєння – це розхідник. Тобто дали багато, але треба більше.
Потрібно розуміти західну психологію ринку: «Ми вклалися – покажіть результат». Це не безкорисливі подарунки. «Падаючого підштовхни. У кого виходить, погладь по голові» – це західна психологія. Якби Україна не перемогла у битві за Київ, не було б HIMARS. Якби Україна не перемогла у Харківській та Херсонській операціях, не було б танків. Нині настає наступний етап.
– Головне питання для нашої аудиторії – як будемо звільняти Крим? Загальною думкою вже стало «перетворити півострів на острів», тобто, розірвати сухопутний коридор з Росії до Криму і вивести з ладу Керченський міст. А що після того: облога, що може тривати більше року, чи продавлювання фронту?
– Очевидно, що Крим ізолюють. Перетворять із півострова на острів. А далі у вас відкривається тисяча й один варіант. Є військові, дипломатичні, воєнно-дипломатичні ультиматуми. Знищення банку цілей на території Криму. До речі, є резолюція Генасамблеї ООН, згідно з якою Крим має бути демілітаризований (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Проблема мілітаризації АРК та м. Севастополь (Україна), а також частин Чорного та Азовського морів», ухвалена 12 грудня 2018 року, а потім в 2019, 2020 та 2021 роках). Якщо добровільно не виходить, буде примусово. Україна виконає резолюцію ООН та демілітаризує Крим силою.
– З одного боку, РФ зміцнює підходи до Криму. З іншого боку – передислоковує свої підрозділи з півострова. Наші читачі повідомляють, що на аеродромі в з Новофедорівки залишився один Су-24 і один Су-30 – авіабазу перемістили в Анапу. Перекидають техніку також в інших районах Криму. Що це означає?
– Вони готують рубежі оборони. Ми точно знаємо, що в них є резерв. Більшу частину танків з резерву не задіюють, їх тримають у другій-третій лінії. Це радянська концепція оборони.
Після того, як РФ спробує виявити головний удар Сил оборони України, вона спробує кинути туди всі свої основні сили плюс танки. Тому передислокація йде. Ми ж бачимо, як у самій РФ тягнуть допотопні Т-54, Т-55. Вони не з’являються на фронті, їх накопичують для резерву на випадок українських проривів. Це до питання переходу ворога до оборони.
Джерело – Гривна
