Репортаж із Херсона, який щодня обстрілюють російські війська, опублікувала британська газета The Guardian у номері від 18 лютого 2023 року. Назва статті – «”Це був кошмар”. Херсонці згадують окупацію, а бомби досі падають на місто».
Пропонуємо читачам «Гривни» адаптований переклад репортажу, який The Guardian публікує на своєму сайті.
Репортаж із Херсона в британській газеті The Guardian за 18 лютого
ВТОМЛЕНІ ЖИТЕЛІ ХЕРСОНА ЗГАДУЮТЬ ЖАХ ОКУПАЦІЇ В ТОЙ ЧАС, КОЛИ ПАДАЮТЬ БОМБИ
Місто було звільнене в листопаді, але відтоді росіяни бомбардують його з-за Дніпра.
Віталій Савченко показує пошкодження від російського снаряда, який впав прямо навпроти його будинку. Осколки пробили дірки в його гаражі та відірвали кухонні двері. У його машині – три щілини.
«Коли це міномет, у вас є п’ять секунд на реакцію. Із «Градами» трохи довше – близько 18 секунд, – каже він. – Танковий постріл відбувається миттєво. Немає часу ховатися».
Савченко живе в Херсоні, південному місті, тріумфально звільненому 11 листопада українськими військами. Дев’ять місяців чоловік провів в окупації. Коли українські бійці йшли головним проспектом Ушакова, Савченко розмахував синьо-жовтим прапором, який заховав під сходами разом із мобільним телефоном. Наступного вечора він влаштував вечірку з друзями. Вони святкували, піднімаючи келихи.
Віталій Савченко біля свого будинку в Херсоні. Фото: Крістофер Черрі/The Guardian
Ейфорія не тривала довго. Росіяни відступили за Дніпро, усього на 800 метрів. Відтоді вони обстрілюють Херсон із протилежного лівого берега. Спочатку вони стріляли по місту за орієнтовним розкладом: вранці та вдень. Тепер вони весь час бомблять. Ніхто не може передбачити, коли впаде наступний снаряд і де. Або на кого.
У минулі вихідні снаряди поцілили в залізничне полотно, житлові будинки та склад. Один охоронець загинув, кілька людей отримали поранення. Балістична ракета С-300 пробила величезну воронку. Черговий снаряд влучив у кінотеатр радянських часів «Ювілейний» – місце, де Віталій Савченко колись спостерігав за виступом перспективного молодого гумориста – Володимира Зеленського. Він також бачив там концерт англійської рок-групи Smokie.
Поруч із будинком чоловіка – велика лаймово-зелена м’яка іграшка. Вона лежить на місці, де загинула дитина, йдучи дорогою. За останні місяці багато сімей виїхали з Херсона. Цей процес пришвидшився після того, як 10 людей були вбиті напередодні Різдва під час шопінгу на центральному ринку, десятки постраждали. Неодноразово обстрілювали дитячу лікарню та пологове відділення.
М’яка іграшка на розі вулиць у Херсоні, де під час обстрілів росіян загинула дитина. Фото: Крістофер Черрі/The Guardian
Росіяни можуть стежити за містом, запускаючи безпілотники за свого берега річки. Їм це не потрібно: провівши більшу частину 2022 року в Херсоні, вони можуть нанести все на карту. Тричі обстрілювали будівлю Червоного Хреста. Волонтер і мати двох дітей Вікторія Яришко загинула в грудні від снаряда, коли роздавала хліб. Загинув і літній чоловік.
«Ми навчилися відрізняти їхню артилерію від нашої, – каже Савченко. – Якщо це наші виходи, мій кіт спить. Коли стріляють росіяни, він встає і ховається внизу».
З-поміж 300-тисячного населення Херсона, яке було до вторгнення, залишилося близько 60 тисяч осіб, більшість із них пенсіонери. Доля міста нагадує долю Харкова, північно-східного похмурого мегаполісу, куди російські гармати цілилися протягом більшої частини минулого року.
Савченко каже, що віддає перевагу свободі з ракетами, а не суворому іноземному правлінню. 8 чеченських солдатів жили за рогом на вулиці Кримській, у затишній білій віллі, яку було видно з його балкона. Перед його городом припаркували БТР, патрулювали на джипі із синім проблисковим маячком.
«Їм подобалося його вмикати, – каже чоловік і додає: – Ми відрізняємося від росіян. Ми не будемо нікому підкорятися. А вони – раби».
Мало шансів на те, що українська армія найближчим часом зможе відігнати росіян. Вони побудували дві великі оборонні траншеї на лівому березі на відстані 10 км (6 миль) одна від одної. Для їхнього подолання потрібен прорив українських військових у Запорізькій області, а потім наступ на окупований південний Херсон. Наразі бійці здійснюють відважні рейди на швидкохідних катерах на контрольовані Росією острови.
Росія продовжує бомбити звільнене місто Херсон. Жовтим позначено території, де Україна відновила контроль, рожевим – контрольована Росією територія. Графіка: The Guardian. Джерело: Інститут вивчення війни
Оскільки 24 лютого наближається річниця повномасштабного вторгнення Путіна, виникає відчуття, що жодна сторона не зможе остаточно виграти найбільшу війну в Європі з 1945 року. На сході російська військова техніка повільно рухається вперед. Україна, схоже, готує власний контрнаступ до середини весни.
«З нашими нинішніми силами ми не можемо сподіватися на звільнення країни, – визнав один український офіцер. – У нас є люди. Вороги – ідіоти і непідготовлені. Але нам потрібно більше західної зброї: танків і авіації».
Наразі ті, хто застрягли на лівому березі річки, живуть у стані страху та жаху. Минулого тижня російські військові полонили одного з друзів Віталія Савченка в окупованому місті Нова Каковха. Вони приїхали до його будинку на бронемашині, розбили паркан і забрали його. Сусід знайшов на кухні кров. Російські методи, які всі бачили в Херсоні – тортури, зґвалтування та розстріли – продовжуються і в інших місцях.
Пошкоджені від ракетного удару квартири в Херсоні. Фото: Крістофер Черрі/The Guardian
Друг Савченка Василь Аверченко розповідає, що «орки» нещодавно переїхали на його дачу в Голій Пристані – це край яблуневих і вишневих садів на лівому березі. За його словами, російські військові оселилися в порожніх приватних будинках. Аверченко – хірург-стоматолог із практикою в Херсоні – розповів, що востаннє був на своїй дачі у вересні:
«Я катався на човні по Дніпру. Зібрав у своєму саду виноград і зробив 60 літрів вина».
Під час окупації Херсона росіяни намагалися створити тут «руський мір» – кремлівський термін для позначення російського культурного простору. Вони вивішували російські прапори над будинками, вмикали радянські пісні, встановлювали білборди з гаслом: «Росія і Україна – один народ». За словами місцевих жителів, один плакат мав яскраво виражений фашистський присмак. На ньому була зображена вагітна жінка й російський триколор з написом «Материнський капітал».
Окупанти розгорнули акцію для завоювання сердець та умів херсонців. Обіцяли пенсійні виплати в розмірі 10 000 рублів на місяць, але виплачували їх лише двічі. Також обіцяли соціальні виплати за новонароджених та батькам, які записали своїх дітей у школи з російською програмою.
«Я не хотів мати з ними нічого спільного, – каже 73-річний Діма Швець. – Але кілька моїх знайомих брали готівку. Вони були розчаровані, коли росіяни відступили».
Діма Швець біля свого будинку на Дніпрі в Херсоні. Фото: Крістофер Черрі/The Guardian
«Це був кошмар, – долучається до розмови інженер-будівельник Людмила Гордєєва. – Блокпости були по всьому місту. Навіть у тролейбусах перевіряли документи. Це було для того, щоб залякати людей».
Жінка розповіла, що продавці з Криму продавали горілку прямо на вулицях, наливаючи в склянки.
«Нічого подібного в Україні не було навіть у 1990-х, – каже вона. – У мене є родичі в Москві. Пропаганда промила їм мізки. Це схоже на Другу світову війну».
Місцева журналістка Ірина Ухваріна каже, що настрої в місті були переважно антиросійськими.
«Ми всі були міні-партизанами», – згадує вона.
Коли в березні минулого року заїхали російські бронетранспортери та піхота, на головній площі Херсона відбулися масові протести. Окупанти спочатку дозволили ці мітинги, але потім розігнали їх, застосувавши бойові снаряди та гранати. За її словами, вони встановили особи найбільш активних протестувальників і згодом їх затримали.
Ухваріна каже, що після того, як її колега-фотограф переховувався, вона навчилася непомітно фотографувати за допомогою телефона. Її інтернет-видання vgoru.org продовжувало виходити. За її словами, після звільнення російські обстріли були безжалісними, і будь-кого, хто йшов вздовж набережної, міг застрелити снайпер.
«Цього року я не бачила річки», – каже вона. На запитання, чи переможе Україна, вона розплакалася і відповіла: «Так. Але для цього буде потрібно багато крові».
Голова міської організації Червоного Хреста Наталія Шатілова зазначає, що Херсон повільно душать.
«Це просто вандалізм. Українських військових тут немає, – зазначила вона. – Колись це було чудове туристичне місто. Зараз ми не зможемо купатися в Дніпрі або збирати гриби в лісі через міни».
Її організація доставляла пацієнтам ліки та засоби гігієни, тому їм не довелося збиратися просто неба, пояснила вона.
Наталія Шатілова працює в новому офісі Червоного Хреста. Фото: Крістофер Черрі/The Guardian
Тим часом Віталій Савченко каже, що не має наміру покидати Херсон, якими б сильними не були обстріли. Він доглядає за трьома будинками та чотирма квартирами друзів, які виїхали. Поливає їхні рослини, годує рибок, також довелося закривати вікно, розірване вибуховою хвилею. Він разом із сусідом Сергієм Гнатковським – колишнім морським капітаном – через небезпеку відправили власні сім’ї з міста.
Гнатковський скептично ставиться до того, що Москва може перемогти.
«Там щось зміниться. Чому ні? Буде переворот або революція», – передбачає він, стоячи перед своїм будинком, вікна якого нещодавно побило уламками снарядів.
Савченко каже, що в цьому столітті не може бути примирення з Росією.
«Вони стали залежними від імперської ностальгії, – каже він. – Якщо люди живуть минулим, вони там застрягають. Стає дуже важко уявити щось нове».
Віталій Савченко – офіцер у відставці, служив на радянському Далекому Сході. Він каже, що його релігійна віра допомогла йому вижити. Він показує ікону, яка впала на підлогу від удару снаряда. Рама зламалася, але фігура дивом не постраждала.
«Торік на блокпосту мене зупинив чеченець і запитав, виграє Росія чи НАТО. Я відповів йому: «Ти віриш в Аллаха. Я вірю в Бога. Я впевнений, що він прийме правильне рішення».
Джерело – Гривна
