"На лінії зіткнення": так назвала свій щоденник жителька села Благодатного Чорнобаївської громади Ольга Шевченко. Його жінка вела під час окупації, коли село опинилось на лінії фронту. Але писала вона, про інший конфлікт: сутичку двох світів і ідеологій, добра і зла, людяності і пристосуванства. З Ольгою Шевченко поспілкувались кореспонденти Суспільного.
Перший запис у Щоденнику Ольга Шевченко зробила 31 березня 2022 року. Тоді Благодатне захопили російські військові. За 5 кілометрів – українські позиції, позаду села – армія РФ. Немає електрики, Інтернету, мобільний зв’язок дуже слабкий. Свої думки жінка викладала на папері.
"Зараз я вже розумію, що була у стані шоку, заперечення, тому що в мене часто повторюється фраза, що я живу начебто в якомусь фентезійному світі. Що це якась антиутопія, якийсь апокаліпсис відбувається навколо мене і я можу в будь-яку мить вийти звідти. Ну і потім мені було досить цікаво, хто є ці окупанти, хто вони?", — розказує вчителька.
Російські військові, які захопили село, були двадцятирічними хлопцями, розповідає Ольга. У селі дивувались усьому, насамперед побуту. Крали все. У місцевих просили їжу і взуття.
"Якось один солдат попросив щось взути, бо вони прийшли голі і босі. Люди інколи виходили й давали, а ще казали: "дитино, що ти тут робиш взагалі? Чого ти сюди прийшов?". А вони відповідь, що їх прислали, що вони не хотіли", — каже жінка.
25 травня Ольга називає своїм другим Днем народження. ЇЇ будинок був зруйнований російським снарядом. Вибухом жінку відкинуло на кілька метрів. Один з уламків поранив ногу. На допомогу прибігли сусіди, через блокпости жінку повезли в лікарню до Херсона.
"Вивезли мене Сарана Олена Іванівна з чоловіком з нашого села на свій страх і ризик. Вони відвезли мене в лікарню під обстрілами, на кожного блокпосту зупиняли та змушували показувати речі. Водій говорив, що жінка поранена, але російським військовим було все одно. Лікар сказав, якби на годину пізніше, то ногу б не врятували", — говорить Ольга.
Історії про згуртованість українців Ольга Шевченко написала вже у постскриптумі. Розповіла про свій порятунок і про те, як незнайомий водій вивіз з села її матір, яка не ходить.
"Він просто ангел нам посланий, досі його пам'ятаю, молюсь за нього. І це лише один приклад того, як поводилися наші люди в окупації і таких людей я вважаю що було 99%", — розказала авторка щоденника.
Щоденник зацікавив науковців Національного музею історії України у Другій світовій війні. Ольга Шевченко передала свої записи музейникам.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
