Вона розповідала про все, що відбувається в окупованому Херсоні, стрімила з вулиць міста і разом з друзями збирала гуманітарну допомогу для тих, хто не міг сам за себе потурбуватись. За місяць кількість підписників виховательки з Херсона Олени Наумової у Тіктоці з 15 тисяч виросла до 80 000. Активність жінки не сподобалась військовим РФ. ЇЇ забрали з дому і протримали 14 днів. Про окупацію, російський полон, зникнення після нього пані Олена розповіла Суспільному.
Олена Наумова називає себе звичайною вихователькою та в місті її знають як тіктокерку, яка до початку повномасштабного вторгнення знімала веселі пізнавальні відео разом зі своїми вихованцями, а під час окупації розповідала про все, що відбувається у Херсоні.
"До повномасштабної війни в мене було всього 15 тисяч підписників. Коли прийшла біда до нашого дому, до Херсона, то довелося на деякий час змовкнути. Всі були в розпачі, всі були в шоку від того, що відбувається. Було дуже страшно. І тому я два місяці нічого не знімала. А потім вирішила, що є платформа, на якій можна говорити. І така аудиторія в мене виросла дуже активно — до 80 тисяч", — згадує Олена.
Всім була цікава ситуація в Херсоні, розповідає жінка, місто було заблоковане: ні інформації, ні гумкоридорів, відсутність ліків і продуктів. Як виживали херсонці на той час цікавило всіх, каже Олена. І згадує, що саме тоді вони з друзями-блогерами вирішили продовжувати знімати, підтримувати земляків. Згодом почали надавати й матеріальну підтримку тим, хто не міг потурбуватися про себе сам.
"Таких людей було дуже багато, і тому я, як на роботу ходила в ТікТок, тричі на день. Всі знали — о восьмій, о тринадцятій, о двадцятій — я на бойовому посту. Якусь частину ми переводили в готівку, бо в пенсіонерів кнопкові телефони, вони не мали змоги цього зробити. Ми давали їм готівку. Ми купували продукти, ліки, діткам у лікарні нашій обласній допомагали, тому що там були малята і в реанімації, і були кинуті діти", — згадує Наумова.
"Виявилося, що ворог такий підступний і жорстокий, що він нікого не жаліє".
За цей час почула на свою адресу багато погроз, розповідає Олена, але тих, хто підтримував було більше. Тому, каже, почувала себе впевнено і не вірила, що вона може зацікавити військових РФ.
"Ви знаєте, я не вірила... Думала, ну війна, ну окупація. Але ж думала, що боротьба військових із військовими. Думала, невже вони піднімуть руху на цивільну людину, на мирного жителя, на жінку, на педагога, на звичайного блогера, яких у нас було десятки й сотні в Херсоні. Але виявилося, що ворог такий підступний і жорстокий, що він нікого не жаліє", — каже жінка.
ЇЇ почали активно розшукувати, коли на одному з мітингів, вона вирішала підтримати херсонців, вийшла в центр площі, мітинг відбувався біля пам'ятника Шевченку, і заспівала пісню гурту "Спів братів" "В городі Херсоні". Тоді цей "виступ" показали в телемарафоні.
"Присилають мені нарізку з телемарафону, де я співаю цю пісню: "В городі Херсоні ночі, ой, безсонні, наші хлопці гасять москалів". Брат мені телефонує, каже: "Лєн, ти, звичайно, молодець, але, може, пересидиш у нас два-три дні?" Я пересиділа в брата тиждень", — згадує вихователька.
Потім до неї прийшли поліцейські РФ, наче як попередити про крадіжки в районі, але Олена зрозуміла, що це була перевірка, чи насправді це вона тут проживає. Знову довелось переховуватись. Жінка повідомила, що поїхала в область до родичів, а сама підіймалась в кімнати на другий поверх і звідти продовжувала стрімити. Так її вирахували.
"Під'їхали білі роздовбані "Жигулі" і біля своїх воріт я побачила трьох орків у балаклавах. Скоріше почула: мій собака ніколи не гавкав на українців, такий у мене пес був гарний. А тут він дуже сильно гавкав. Я підходжу до воріт. "Мы к вам, можно?" Ну що ти скажеш — не можна? Зайшли в хату, вони без попередження почали обшукувати весь будинок від погребу до самого даху, весь двір, кухню, все. Обшукали, кажуть — "Где оружие? Где символика?" Кажу: "Какое оружие, о чем вы? Я вихователь, звідки в мене зброя?". "Добре, беріть із собою телефон, водичку, печиво, "проедем, поговорим". Кажу — "о чем?". "Вы знаете, о чем, Елена Вячеславовна". Ну, я ж думала, що дуже розумна — я на цей випадок приготувала другий телефон", — розповідає Олена.
"Мене забрали 23 серпня — на День українського прапора. А відпустили 2 вересня за умови, що я попрошу вибачення перед армією РФ за те, що закликала їх убивати".
Каже, військові РФ швидко з'ясували, що телефон не той і погрозами "видавили" з неї, де знаходиться основний. Тоді, згадує жінка, вже була інша розмова.
"Коли мене посадили в машину, мені поставили два питання. "Как вы относитесь к СВО?" Я кажу - "Що таке СВО?". "Специальная военная операция". Кажу: "Я отрицательно отношусь к любым военным действиям, которые приводят к гибели мирного населения". "Любишь Украину?" - перепитують. "Украина моя родина. Вы любите свою родину?"- запитую я. Відповідають: "Да!" Кажу:"Вот и я люблю свою родину", — розповіла Олена
Їй одягнули пакет на голову і повезли в невідомому напрямку, тільки недавно вона дізналась, що тримали її у підвалі Украгропромпроекту на Пилипа Орлика,15. Наступного дня взяли її друзів.
"Чотири дні тривали допити. Потім я ще тиждень просто сиділа в підвалі, мерзла, голодувала, божеволіла. Мене забрали 23 серпня — на День українського прапора. А відпустили 2 вересня за умови, що я попрошу вибачення перед армією РФ за те, що закликала їх убивати. Тому що під час стрімів я частенько співала пісню "Орка тіло ляже в ґрунт, допоможе ЗСУ", — розповіла Олена.
Жінка згадує, що на допитах в неї часто запитували "Называла русских орками?" "Называла свинособаками?". Відповідала, що так, каже, не було сенсу щось приховувати, вони бачили всі її стріми.
"Що вони хотіли знати? Хотіли знати, хто ще з українських блогерів підтримує херсонців, хто волонтерить, на кого я працюю. "Это тебе ЗСУ платит? СБУ?" - "За що?" - "А вот у тебя на карте движение денег". А рух грошей дійсно був, великий", — говорить Олена.
Вони з друзями і підписниками під час окупації зібрали пів мільйона гривень. Всі їх роздали на допомогу херсонцям.
"Важко їм було довести, що я не підпільник, не партизан, не організатор ніяких мітингів — просто людина, яка любить Україну, яка підтримує своїх земляків. Вони не вірили".
Російські окупанти змусили жінку та її друзів записати відеовибачення. Потім з цього змонтували програму, яку місяць транслювали на тимчасово окупованих територіях, в Криму та прилеглих до України російських областей.
"Звичайно, коли тебе поставили перед фактом — або ідеш знову до підвалу, гниєш там до останнього, або ми тебе відпустимо на підконтрольну територію, депортуємо, за умови, якщо ти перепросиш. Потім вони довго не могли мене відпустити — вони не знали, що зі мною робити", — згадує Олена.
Військові РФ надали їй інструкцію: за три дні вона має знайти перевізника і 70-80 тисяч гривень. Гроші, сказали, будуть потрібні, щоб облаштуватись на підконтрольній Україні території, але всі на той час знали, каже Олена, що такою була плата за виїзд. Виїхати жінці так і не дали, причини називали різні й замість трьох днів домашнього арешту протримали її два тижні.
"Щодня я чекала, коли вони приїдуть, коли вони дадуть відмашку їхати. Але вони прийшли аж 19 вересня. До речі, в цей день наші патріоти вивезли нашого дядю Гришу до Запоріжжя, тому що була така навала арештів... І вони такі злі вже приходять: "Собрала сумку?" ."Да". - "В конце недели поедешь". Кажу: "На яке число мені брати квитки?" "Мы тебя сами вывезем". "Ага, вывезете — в лесополосу и пристрелите?" Бачу, він смикнувся, очі забігали: "Все будет нормально. Может, даже в середине недели поедешь". І вони пішли", — згадує Олена.
Тоді вона зрозуміла, що щось відбувається, подумала, каже, що російські окупанти скоро підуть з Херсона і будуть замітати сліди, прибирати свідків. Їхати з міста і залишатись для Олени було небезпечно. Врятували незнайомі їй люди: Олену сховали на спеціальній квартирі, одна з умов — вона не могла контактувати не з ким.
"Люди зовсім незнайомі, але наші, рідненькі, українці, ховали мене вісім тижнів. Приносили продукти, підтримували. А я сиділа за закритими шторами й боялася виглядати. І кожен звук Уралу, гуркіт дверей, лязкіт, вибух — це тримало мене в напрузі. Аж до самого 11 листопада, поки ми не дочекалися наших. Тоді ми нарешті змогли вийти на площу і дихати повним ротом повітрям свободи, обіймати наших визволителів, наших рідненьких котиків", — згадує Олена.
Після деокупації Херсона, коли місто почали інтенсивно обстрілювати, Олена Наумова виїхала до Києва. Працює дистанційно у своєму дитсадку, стрімить, знімає відео і збирає гроші для допомоги деокупованим селам та херсонським прикордонникам.
"Знаєте, ця війна навчила мене дивитися на життя зовсім по-іншому. Ось жили ми так, не цінували того, що мали, все були в нас якісь проблеми, негаразди. Тільки зараз розумієш, що насправді ми були тоді щасливими. Всі були живі, всі були вдома, в цій чудовій країні. Я дуже пишаюся тим, що через таку біду, через таку агресію, втрати, ми зрозуміли, що наш народ — він неймовірний просто. Дуже пишаюся херсонцями. Земний уклін усім, хто звільняв Херсонщину, всім, хто боровся під час окупації. Народ, разом ми сила. До перемоги! Тільки разом! Слава Україні!" — сказала Олена.
Джерело – Суспільне
