Директор Херсонської дитячої юнацької спортивної школи для дітей з інвалідністю Руслан Малашенко виїхав з окупованого Херсона в травні. Від початку повномасштабного вторгнення і до сьогодні школа не припинила працювати. Ми поспілкувались з паном Русланом і розпитали його як закладу вдалося вижити в окупації та чи готові вже вихованці школи досягати результатів на змаганнях різного рівня.
Як працювали в окупації?
Як можна працювати в окупації? Але старалися працювати. Основна мета - підтримати тих збірників, які в нас тренувались, щоб не втратити їх. На жаль вдавалось працювати не з усіма і не з усіх видів спорту, бо ситуація в Херсоні була дуже напруженою, люди не знали, чого чекати від цих "асвабадітєлєй", як я їх називаю. Коли ти щоразу, щоб потрапити на тренування проїжджаєш 5-6 блокпостів і тебе на кожному перевіряють, дуже неприємне відчуття.
Спочатку нам вдавалось їх дурити, бо ми херсонці своє місто знаємо добре, а вони ні. Ми об'їжджали ці блокпости, так з колегами майже до середи березня їздили на роботу. Потім довелось розпустити колектив, а апаратуру та комп'ютери розвезли по домах.
Тренування з яких видів спорту вдавалось проводити?
Так, як у нас в школі більшість легкоатлетів, то старалися проводити тренування з легкої атлетики. Спочатку тренувались на стадіоні Спартак. Потім зі збірниками ми перенесли її в училище фізичної культури. Згодом прийняли рішення про локальні тренування - тренери під’їжджали на Шуменський, Таврійський, де діти живуть. Не скажу, що це були якісні тренування, але це відволікало дітей від того, що в той час було на Херсонщині.
Ми жили у себе вдома, але можна сказати у клітці. Ти боявся десь вийти, тому що могли забрати. Одягнув кольору нашого прапора форму, тебе могли забрати й десь на підвал кинути.
Чи були перевірки у тренерів?
У тренерів таких перевірок не було. Мабуть, це сталося пізніше, коли наші колаборанти, які очолили сферу фізичної культури й спорту почали деяким тренерам дзвонити, щоб умовити на співпрацю і все таке.
Чому ви виїхали з Херсона і чи пропонувала Вам окупаційна влада співпрацю?
По-перше, у мене дві збірниці по легкій атлетиці, по-друге, одна зі збірниць — дівчинка-сирота і треба було вивозити її, бо вона жила на Михайлівській біля річки. Туди іноді прилітало.Ми домовилися з нашим тренером збірної, з нашим українським центром, щоб нас викликали, що у нас збір. І ми вже в травні під цей збір 8-9 числа виїжджали.
Третього травня я виїжджав особисто зі спортсменкою, і деякими тренерами, яких дозволили вивезти, через Давидів Брід. З Херсона до Давидового Броду нас 80 разів зупиняли. Спортсменка на хлопчика трохи схожа, багато у неї татуювань. Дуже боялися, щоб її не забрали.Перша сумка, яку у багажнику відкривали, була національної збірної команди. І всі: “Вот, апять ета натовская сімволіка!” У квітні я відправив свою сім’ю. Заодно вивезли олімпійську призерку нашу з Каховки, яка у 22 році брала участь у дефлімпійських іграх у листопаді, яка виборола срібну медаль.
Десь 10 травня мені дзвонив Георгій цей, який представився заступником так “Министерства молодежной политики”. Каже: "Треба зустрітися". А я кажу: "Я не можу, тому що у Львівські області знаходжуся". Більше мені не дзвонили. А у мене у колективі одна на букву "С", як я кажу, всі наші локації, де тренувалися, і наш офіс здала. Тепер частково у нас і офіс розграбований, і інвентар десь покрали.
Скільки дітей тренувалось в школі до повномасштабного вторгнення і скільки зараз їх лишається?
Ми тренували не тільки дітей. У нас же школа така специфічна — для людей з інвалідністю. У нас і дорослі можуть займатися. Було десь 250 людей з інвалідністю, які охоплювалися нашими тренерами. На даний час, в кінці року тренери подали мені звіт — 235, але всі розкидані по всьому світу. У нас було багато секцій в інтернатних закладах. Чи збережуться у нас ці заклади теж питання. Я знаю точно, що Каховський геріатричний пансіонат "асвабадітєлі" повністю вивезли у Красноярський край.
Де зараз перебувають учні школи та тренери?
Я керівник — в Одесі, заступник — у Львівській області, бухгалтер — у Кіровоградській. Тренери в Польщі, в Штатах, у Швейцарії та Німеччині. П'ять тренерів залишились на окупованій території: Каховка, Олешки, Скадовськ, Гопри. Двоє тренерів у Херсоні залишилися. А так, хто у Львівській області, два тренери в Одеській області.
На даний час очно працюю зі спортсменами тільки я. У мене дві спортсменки живуть в Одесі. А інші тренери більш дистанційно працюють. І зараз у нас в Німеччині тренери з боротьби зібрали чотири збірники наших. З цього місяця почали тренування уже очно теж.
Ви тренуєте паралімпійських спортсменів. Чи продовжуєте зараз це робити?
11 листопада ми з дружиною переїхали сюди, щоб більш цілеспрямовано займатися і готуватися з Яною і Свєтою. Тому що в цьому році Чемпіонат світу і небагато залишилося до Паралімпійських ігор. Яна Лєбєдєва — метальниця диска. Основна спеціалізація у неї на паралімпійських іграх це диск. Але ми підключаємо і спис, і ядро. Вона срібна призерка паралімпійських ігор у Токіо. Свєта Півень менш титулована. Вона чемпіонка світу з легкої атлетики серед спортсменів з вадами розумового і фізичного розвитку.
Минулого року вихованці школи взагалі не брали участь у змаганнях?
Майже не брали. Це тільки я повивозив. Наприклад, Свєта брала участь у двох стартах: у Луцьку більш тренувальний старт був у неї. Діти плавці тренуються дистанційно, їх тренер за кордоном. Вони йому відео скидують. Шахісти теж займаються дистанційно. Наші є у всіх областях. Наприклад, у Тернополі у нас є спортсменка. Я поговорив з колегою звідти, щоб вони тренувалися. Наші тренери пишуть плани, а інші тренери контролюють. І домовленість, щоб вони не переходили в іншу школу.
До повномасштабного вторгнення у нас у школі було 20 членів збірної України. Це основний склад, кандидати у резерв. Зараз у нас лишилося 14.
У якому стані зараз база самої школи у Херсоні? Чи багато треба буде часу, щоб її відновити?
Основна база — це майно обласної ради, передане нам в управління. Це водноспортивна станція, третій затон річки Дніпро, яка знаходиться на лівобережжі. В якому вона зараз стані, не можу сказати. Стадіон “Спартак”, де ми проводили тренування з легкої атлетики, повністю зруйнований. Туди зразу зайшли асвабадітєлі, зайняли школу боксу. На стадіоні повно техніки, зруйнованої нашими хлопцями. Зберігся лише зал настільного тенісу, де наші тенісисти тренувалися. Також ми не встигли відкрити зал карате.
Чи надходила інформація з лівого берега? Що там відбувається?
Тримаю зв’язок з нашими тренерами з Олешок. Зараз в Олешки так, як і Херсон, обстрілюють. Наші тренери кажуть, самі ж російські окупанти обстрілюють мирне населення.
Чого Вам найбільше хочеться? Ваші плани як тренера?
Хочеться, щоб учні попали на Паралімпійські ігри й посіли якесь місце. Це найвищий рівень тренера — довести учня до паралімпійських та дефлімпійських ігор.
Джерело – Суспільне