Андрій Калита — настоятель Храму святої Олександри ПЦУ і військовий капелан. З початку повномасштабного вторгнення пішов допомагати українським військовим. Каже, як і кожна свідома людина, не міг стояти осторонь. Досвід мав, з 2014 року служив у першому батальйоні служби капеланів, пізніше — у капеланському патрулі. Після визволення Херсона, приїхав у місто, де з ним і поспілкувались кореспонденти Суспільного.
Про 24 лютого
Це був день, коли треба було приймати рішення: чи ти будеш просто пасивним спостерігачем за тим, що відбувається, чи ти проявляєш свою активну позицію і робиш те, що ти можеш робити. З 2014 року я військовий капелан. І я як капелан не міг стати осторонь.Тому 24 числа я пішов допомагати нашим хлопцям військовим.
Перший час не було розуміння, як це має бути, з якою це має бути бригадою. Ми допомагали всім, повсюди, де ми могли доїхати. Було капеланство і волонтерство. Ми з якимсь і духовними питаннями хлопцям допомагали. Збирали кошти і купували автомобілі: легкові і дві вантажівки, і аптечки купували — всього дуже багато.І для нашої розвідки ми купляли дрони.
І через якийсь час все внормувалося. І до сьогоднішнього дня я несу служіння, як капелан.
Про капеланство
Важко, коли ти бачиш смерть. Коли ти бачиш молоду людину, яка ще жива, і вона тримає тебе за руки й питає: "Капелане, я буду жити?" А ти ж не знаєш. Іноді доводиться її втішати, і розумію, десь можливо говорити неправду, що так, що все буде. Ні, я вірю що це правда, що ми маємо довезти, ми встигнемо все зробити ми маємо це зробити.
Але після того, коли ти пообіцяв, що ти довезеш, коли ти пообіцяв, що людина буде жити, а вона помирає, відчуваєш себе якимось брехуном. І це важко.
Хлопці наші настільки позитивні, настільки вони добрі й часом здається, що вони нас вчать. Тому що є хлопці, які ходять, де нам не можна, куди нас не пускають, вони приходять, так вони втомлені, вони такі виснажені, але коли з ними спілкуєшся, ти відчуваєш на скільки наші українські воїни — це брили енергетики, розуму, величезного позитиву — ти просто ними захоплюєшся. Але всі потребують молитви, всі потребують благословення. Знаєте, в окопах безвірних немає.
Можливо, у кожного є свій певний досвід приходу до церкви чи ні. Там немає обрядів, там немає традицій, там немає формалізму. Знаєте, капелана або приймають, або не приймають. Ти або стаєш своїм, або ти будеш там за якимсь своїми законами, своїми канонами когось вчити та будеш просто сидіти.
Тому капелан на війні це є помічник, який поруч. який може допомогти духовно, тому що всі ми просто люди. Всі ми десь виснажуємося, всі ми потребуємо підтримки. Але насправді людям багато не треба. Іноді — слова.
Ти щось промовив, до мене підходять і кажуть: "Капелане, а звідки ти це знав?" Та я нічого не знав. Просто сказав те, що хотів сказати, а ті слова були якраз людині потрібні. Тому Бог діє через нас. І тут важливо, щоб ми були руками Творця на землі.
Про релігію і безпеку
Треба просто найперше довіритися Богові. У світовому писанні сказано, що жодна волосинка без дозволу Всевишнього не впаде. Знаєте, якщо боятися, що на тебе впаде ракета... Якщо вона має впасти, вона впаде. Звісно, треба робити всі ті міри безпеки, які повинні бути, їх дотримуватися. Тому що Бога спокушати також не можна.
Знаєте, можна говорити, що я повністю вірю в Бога і ходити по бойовому полю і думати, що не застрілять, такого не буває. Звісно треба не нехтувати певними правилами безпеки, які є під час війни.
Друге — довіряти ЗСУ. Не піддаватися у будь-якому випадку ніякій паніці. Не вірити тим, хто, знаєте, останні крайні три роки виступає "вірусологом", "політологом", "головним маршалом" української армії, який знає, що і як. Не вірити їм.
Треба просто довіряти офіційній інформації, тому що дуже багато пройдисвітів, які спокушають людей.
Про звільнення Херсона
Мене декілька днів не відпускало. Я прямо у перший день поривався поїхати до міста. Але мене зупинили, тому що так потрібно. Я сам це розумів, тому що я не військовий стратег, не офіцер, не радник і я не розбираюся у тактиці. Але я знаю одне, що все має йти послідовно і кожен має робити свою роботу. Заходять одні, другі, треті. І коли вже можна заїжджати нам простим людям, то ми слухняно.
Але за два чи три дні, я пам'ятаю, я вже був в Херсоні, і у своїй церкві, і з людьми. Іноді треба вміти чекати.
Коли починали молебень служити, молитву я декілька хвилин не міг розпочати. У мене текли сльози, воно в горлі все стоїть. Важко.Тут і дякуєш богу, що ти тут, з другого боку ти розумієш, скільки за 8 місяців було уже пройдено. Ти розумієш, що скількох вже немає. І ти розумієш, що все помінялося. Ти розумієш, що як до 24 лютого — не буде. А буде краще! Тому що ми переможемо!
Про людей
Люди, які були тут в окупації, їм було дуже важко. Я не можу порівнювати, кому важче, кому легше: воїнам там, чи тим, хто тут в окупації. Всім важко по-своєму. Всюди є нюанси. Там на тебе більше летить градів і всього іншого. Тут теж є небезпеки. Але там головне, ти знаєш людей біля тебе і ти знаєш, що ніхто не зрадить.
Я скільки спілкувався, я вражений мужністю тих людей, які тут були. Тому що стількох здавали, зраджували сусіди, знайомі за позицію патріотичну. Це жахливо. Жахливо, коли мені розповідали, як ввечері не знаєш у двері постукають чи ні, візьмуть тебе, чи не візьмуть тебе.
Тому вони герої усі, хто в окупації був, хто вистояв. Вони герої, я знаю, що вони молилися. Це хлопцям дає таку енергію, силу іти визволяти. Хлопці знали, що ідуть до своїх.
Про війну
Ця війна вимагає від нас усіх зусиль: енергетичних, духовних, психологічних. Найважливіше прошу всіх — і хлопців, з якими спілкуюся, і наших мирних мешканців — бережіть себе емоційно.
Війна закінчиться, ми переможемо, але ще наслідки цієї війни, емоційне буде ще досить довго заживати.
Якщо ви зараз дозволите, щоб ви вигоріли, вас ворог з середини спалив, пізніше дуже довго ця внутрішня війна буде продовжуватись. Не дозволяйте їм такої радості запанувати над вами енергетично.
Наші хлопці роблять все, що можуть. Ви робіть те, що ви можете. Моліться, будьте в безпеці. І всі ми разом будемо наближати перемогу нашої України!
Читайте також
З Херсона безплатним потягом виїхали 100 місцевих жителів
Військові РФ обстріляли два мікрорайони Херсона
276 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
