Чемпіонка України та багаторазова призерка всеукраїнських та міжнародних змагань з вільної боротьби Тетяна Сікновенко переїхала до Тернополя з Херсона. Вона розповіла Суспільному, що шість років не займається боротьбою через травму. Але ділиться своїм досвідом із дітьми.
За її словами, до переїзду місяць жила в окупованому місті.
"Особисто до нас приходили "орки". Я не знала, як можу захистити свою родину, тому що в мене немає зброї. Бо коли до тебе приходять незвані гості зі зброєю, ти не знаєш, що робити. Тим паче в окупації немає ніяких органів, ні поліції, ні СБУ. Нікого не було. Ніхто би не прийшов на допомогу. Мені сказали відчинити двері й не чинити ніякий опір. Після цього я зрозуміла, що не зможу там жити. Мама дуже хвилювалася, бо я брала участь у мітингах на підтримку України. Навіть у мене в залі зняла прапор України й принесла до себе додому. Бо дійсно багато людей пропадало. Їх вивозили в невідомому напрямку. Я прийняла рішення, що буду виїжджати, але маму я не змогла забрати з Херсона. Вона спочатку прийняла рішення, що залишиться в місті. Але коли я вже приїхала в Тернопіль, мама подзвонила і сказала, що хоче бути поряд зі мною", – говорить Тетяна Сікновенко.
Одинадцять років Тетяна брала участь у змаганнях з вільної боротьби. Виступи довелося припинити через травму. Зараз спортсменка – суддя міжнародного класу і тренерка з цього виду спорту.
"Я стала майстром спорту України – виграла Чемпіонат України, представляла Україну на Чемпіонаті Європи. На той час не змогла посісти призове місце. Але я не втратила надії та продовжувала займатися цим видом спорту. Після того, як отримала травму, довелося завершити свою спортивну кар’єру, тому спробувала працювати як суддя на змаганнях. Не скажу, що це було легко. Це було нелегко, але я дуже хотіла стати суддею міжнародної категорії в нашій країні, і доклала максимально зусиль, щоби досягти цієї мети".
У Тернополі Тетяна Сікновенко працює в одній зі спортивних шкіл, де тренує дітей.
"Вчимо дітей прийомів, завдяки яким вони зможуть перемагати на змаганнях. Коли я тренувала в Херсоні, то заняття від цих нічим не відрізнялися. Було декілька груп дітей, з якими я працювала. Також останніх два роки я працювала в приватному дитячому садку за системою Марії Монтессорі. Зіштовхнувшись із війною, зрозуміла, що кожна людина, коли втрачає все, може займатися тим, що вона вміє найкраще. А найліпше, що я вмію, – це боротьба".
Читайте також
- У Тернополі переселенка з Херсона знімає фільми та пише картини
Джерело – Суспільне
