Аміна та Мадіна – 17-річні художниці з Голої Пристані. Дівчата разом з батьками переселилися з Криму на материкову Україну після анексії півострова. На своїх полотнах вони відтворюють кримські пейзажі, які мріють побачити знову.
Аміна та Мадіна Кадирови – сестри-близнята. Загалом у родині п’ятеро дітей. Сьогодні дівчат знають у Голій Пристані як художниць. Малювати почали з малих років, - розповідає Аміна.
"Коли ми були маленькі, у нас була дитяча кімната і ми її всю обмалювали. Ми малювали на стінах, всюди. Потім, коли нам було по 12 чи 13 років, тьотя побачила це і вирішила відправити нас вчитися малювати до художньої школи. Насправді, я помилково туди потрапила. Я поїхала туди підтримати сестру, бути для неї опорою. А вона малювала, у неї добре виходило. А потім якось так вийшло, що ми разом почали малювати", - говорить Аміна.
Дівчата говорять, що вони різні за характером, Аміна на кілька хвилин молодша.
"Я люблю спілкуватися, знайти собі якусь проблему на голову. А вона більш тиха, спокійна. Наша перша техніка була з гуашшю. Потім якось перейшли на акварель, тому що там більше водички", - каже Аміна.
"Перша техніка була олівцями, звичайно ж. Потім ми перейшли на гуаш і на акрил. Ми різні місця у Криму об’їхали. Ми тоді були ще маленькі і добре вже всього не пам’ятаємо. Але зараз іноді згадуємо і переносимо це на полотно. Я хочу і далі розвиватися у малюванні", - говорить Мадіна.
Аміна навпаки, каже, що хоче цю справу закинути, тому що не бачить у ній можливості заробляти.
Цього року дівчата закінчили школу і свої шляхи у майбутньому бачать по-різному. Мадіна мріє стати художницею і обрала для себе навчальний заклад. Аміна говорить, що хоче стати ветеринаркою, вдома під її опікою багато домашніх тварин.
"Була маленька історія. Коли ми поверталися додому зі школи, наші однокласники знайшли маленьких шпаків. Вони, звичайно, розгубилися і віддали їх мені. Я спочатку теж розгубилася, а потім в інтернеті прочитала, як за ними дивитися. Кожні пів години їх потрібно годувати, напувати. Купували їм опаришів, а коли підросли, ми їх відпустили. Я планую поступити на ветеринара, тому що я дуже люблю тварин. Я хочу їм допомагати. Мені шкода, коли бачу, що їм потрібна допомога, а ти не знаєш, як це зробити. А малювання, думаю, залишиться як хобі. Іноді я буду заходити до Мадіни і запитувати, чим допомогти. Взагалі, коли я малюю, я відчуваю спокій, немає ніякого напруження", розказала Аміна.
Деякі картини дівчата створюють разом, наприклад "Блакитну Мечеть" сестри писали по черзі.
"Ця картина малювалася так: спочатку я зробила замальовку і почала писати верхню частину. Потім у мене виникли певні труднощі і моя сестра вирішила допомогти мені з натюрмортом. Вона додала різних відблисків і зробила картину яскравішою", - каже Мадіна.
"Написати цю картину нас надихнув друг наших батьків з Туреччини, його звати Кенан. Він багато нам розповідав про це місце і ми захотіли написати цю картину", - говорить Аміна.
На дівчат звернули увагу після того, як херсонський фотограф Олександр Корняков опублікував світлину Аміни у соціальних мережах. Під час фестивалю "Купальські зорі" дівчата продавали свої роботи.
"Я дуже хочу зібрати гроші на фотоапарат, щоб знову колись поїхати до Криму і сфотографувати пейзажі, знову все пригадати і перенести це все на полотно. Хочу знову побувати в Криму. Я дуже сумую, стільки спогадів з ним пов’язано щасливих", - каже Мадіна.
"Але зараз ці кордони і коронавірус. Ні туди, ні сюди. Мабуть, ще не скоро ми туди поїдемо. Там багато близьких лишилося. Там наші бабусі. Але в Україні теж добре, хороші, добрі люди. У Чернівцях коли були, з нами спілкувалися українською, ми, в принципі, розуміли. Я намагалася розмовляти українською, та в мене дуже сильний акцент виходить", - говорить Аміна.
Після переселення з Криму родина жила на Західній Україні, та згодом переїхали на Херсонщину, розповідає батько дівчат, ландшафтний дизайнер та правозахисник Енвер Кадиров.
"14-го року ми переїхали до Чернівецької області, у місто Хотин. Там дівчата пішли до першого класу. Викладачі сказали, що у них є певні таланти до малювання. І дали рекомендації, щоб ми займалися. Намагалися їх мотивувати, тим паче, що там досить мальовнича місцевість. Вона сприяла тому, щоб у них формувалися художні смаки. А 15-го року ми сюди переїхали, поближче до Криму, і перевели їх сюди у Голопристанську художню школу. Вони почали займатися. Представляли Голу Пристань на обласних конкурсах. Я розумію, що небагато художників добре заробляють, та з точки зору маркетингу я підказую їм, як просувати своє мистецтво, відточувати свою майстерність. Гола Пристань мальовнича, тут річки, озера, багато зелені і будь-який ракурс можна відобразити на полотні. Невеликі малюнки можна пропонувати туристам. Це - додаткова мотивація. Але потрібно, щоб людина сама зробила вибір. Мадіна обрала для себе художнє училище, ми подали вже заяву. В Аміни трохи інший напрямок. Вона завжди з домашніми тваринами, у неї мета – стати ветеринаркою. Не знаю, чи вийде в неї? Конкурси дуже великі на цю спеціальність в Україні. Сподіваюся, що вона поступить. Хотілося б, щоб вона мала роботу, яка б приносила їй задоволення, але знаю, що малювати вони будуть завжди", - каже Енвер Кадиров.
Дівчата розказали, що завжди надихалися роботою батька. Енвер також малював з дитинства, а в Криму створював ландшафтні композиції та фонтани, які і зараз можна побачити на горі Ай-Петрі. Енвер говорить, що хотів би, щоб доньки в майбутньому займалися художньою вишивкою та створенням національних орнаментів кримських татар і своїм мистецтвом допомогли зберегти культурну спадщину народу.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
