"Сім’я – найважливіше у житті", - говорять члени олімпійської родини Кірсанових. Життя кожного з них пов’язане зі спортом, а як виховувати чемпіонів, вони розказали кореспондентам Суспільного.
Сьогодні молодші та старші члени родини зібралися на спортивній базі, де Сергій Кірсанов тренує спортсменів. Кожен обрав власний вид спорту, фізична активність – обов’язкова складова життя із самого дитинства, - розповідає донька Кірсанових Катерина Кострікова. Сьогодні вона - спортсменка, тренерка з акробатики, письменниця та наукова діячка, останнім часом у співавторстві працювала над створенням книжки, яка зробить фізичну культуру ближчою для українських дітей, - говорить тренерка, наукова діячка Катерина Кострікова.
"Вирішили допомогти дітям познайомитися не тільки з олімпійськими видами спорту, а й взагалі з фізичною активністю і впровадити цю програму, щоб діти займались здоровим способом життя, але в ігровій формі. В нас спортивна традиція впроваджувалася з молоком матері. Ми виросли в сім’ї спортсмена, все дитинство пройшло у спорті. З раннього дитинства знаємо із сестрами, що таке фізична активність, веслування, що таке види спорту, які бувають, олімпійські види. Навіть якщо ми грали в карти, то завдання у разі програшу – фізична активність: присідання, віджимання, все що завгодно", - розказує Катерина.
Маріанна, донька Катерини та онука Кірсанових, у 9 років має колекцію нагород за спортивні досягнення. Дівчина розповідає, що займається хіп-хопом та акробатикою, а найбільше пишається олімпійською медаллю.
"Під час карантину я дистанційно брала участь у віртуальному конкурсі. Я посіла перше місце з двох тисяч учасників, мені цю медаль надіслали з Тайланду", - каже дівчина.
12-річна Дар’я Кірсанова – молодша донька у родині, дівчина спробувала себе у різних видах спорту, акторському мистецтві, говорить, що у майбутньому хоче стати реставраторкою картин, та спорт завжди посідатиме в її житті важливе місце. Сьогодні Дар'я займається еквілібристикою, для цього довелося подолати страх висоти.
"Я займаюся повітряною акробатикою на кільці, це вид спорту, коли ти робиш усілякі елементи на повітряному кільці. Мені вже не дуже страшно цим займатися, але коли я про це розповідаю моїм однокласникам, вони питають, чому мені не страшно. Але зараз вже не так складно, як було раніше", - говорить Дар’я.
Сергій Кірсанов - заслужений майстер спорту, веслувальник, срібний призер Олімпіади 1988 року, Чемпіон світу з веслування, розказав, які якості та риси характеру виховав у своїх дітях.
"У нас в родині перш за все завжди була чесність. Повинна бути чесність, один одному завжди говоримо правду. Це - найважливіші принципи у вихованні нормальних хороших дітей, щоб вони у першу чергу були чесними, працелюбними і знали, що просто так ніщо не дається. У нас різні графіки тренувань, але бігав разом з зятем, і з донькою", - розповідає чоловік.
Родина Кірсанових велика і не всі змогли сьогодні прийти, - говорить Сергій. Дітей не змушували любити спорт, вони завжди наслідували приклад батьків.
"У дитинстві, коли Катя була маленька, я вставав о шостій і бігав не один десяток кілометрів, це було правило. І вона завжди це бачила, і я завжди їм говорив, для того, щоб бути здоровим, потрібно займатися спортом", -продовжує батько - чемпіон.
Луіза Кірсанова, президентка Херсонського відділення Національного олімпійського комітету та тренерка з плавання, говорить, ніколи не протиставляла професійний спорт та материнство, це було одним цілим у родині, графік у дітей завжди був напружений з багатогодинними тренуваннями, втім кожна дитина завжди мала право вибору, чим займатися, - продовжує Луіза.
"Ось уже близько 14 років ми є членами великої олімпійської родини. І тому всі заходи, які робить національний олімпійський комітет, ми проводимо і в Херсоні. Ми завжди брали дітей із собою. Зробити так, щоб їм було не важко, а цікаво – це було складно, але потрібно. Коли мій чоловік був професійним спортсменом, я була за маму і за тата, тому кажуть, що я найбільш сувора в родині. Я просто намагалася, щоб вони все встигли, не втратили дарма свій час, щоб їм згодом в житті було легше, а для цього потрібна дисципліна. Мені шкода було їх підіймати на тренування о 6 ранку, але без цього ніяк. У мене немає слова неможливо, є слово – не хочу. Коли моя молодша донька говорить – я не хочу, я втомилася, я кажу – давай тоді кидати. Кидати не хочу, тоді підіймайся і поїхали. Куди б вона не їхала на змагання, я завжди поруч. Але якщо дитина сама не обере для себе цей вид спорту, результатів не буде", - каже Луіза.
Молодші дівчата розказали, що найбільше люблять грати з родиною у спортивну монополію, а підтримка старших допомагає долати усі труднощі, які виникають на шляху до чемпіонських досягнень.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
